Напрямок

- Що про нього?

- Він був неправий щодо багатьох речей. Але він, можливо, мав рацію, кажучи про гіпотетиків. - Вираз обличчя марсіанки став ще сумніший. - Я вважала, що у гіпотетиків не було свідомо діючих агентів - чи свідомих сутностей. Був тільки процес. Голки еволюції, що зайняті нескінченним в’язанням.

Ліза в цей момент не могла змусити себе думати про Двалі, але це мало значення для Сулеан і Сулеан була доброю до неї, тому вона сказала,

- А хіба це не так? Те, що сталося тут - не було заплановано?

- Або не планувалося. Ніколи не було ніякої Галактичної Ради, яка зібралася і вирішила поставити темпоральний шлюз посередині Екваторії. Я думаю він ріс сам протягом незліченних мільйонів років, непередбачуваний результат був обумовлений випадком, як і будь-який інший акт еволюції.

- Отже Двалі був неправий.

- Але тільки в прикладному сенсі. - Вона сказала, що Ісаак пояснив це їй всередині зруйнованого торгового центру.

- Більйони високорозвинених самовідтворюваних машин збирають і обробляють інформацію по Галактиці. Ця інформація періодично передається сюди, щоб бути готовою. Темпоральна Арка це канал вперед, на десять тисяч років у майбутнє, і в той же час це аналогічний канал для старішої інформації, яка затримується в сьогоденні, щоб реабсорбуватися і відновити те, що було втрачено через ентропію. Це не пам’ять в пасивному розумінні. Це акт запам’ятовування. І пам’ять про живі організми використовується з метою збереження Мережі чи зміни своєї поведінки.

- Мережа гіпотетиків має пам’ять, гаразд, я розумію це, але…

- Але якщо Мережа пам’ятає, то вона повинна мати якесь відчуття свободи, чи принаймні, елементарне почуття самостійного існування у відриві від решти світу природи. Іншими словами, якщо взяти в цілому, те, що доктор Двалі уявляв собі, - трансцендентне буття, - воно настільки велике, що навіть докладний звіт про людське життя є лише нескінченно малою часткою його найдрібнішої складової частини.

Докладний звіт про людське життя. Як у Еша, наприклад. Любов…

- А це означає ще дещо, - сказала Сулеан Мей. - Можливо, навіть більш страшне для нас. Розглянемо випадок з Джейсоном Лайтоном. Через те що він запам’ятався Мережею гіпотетиків, він домігся свого роду існування після смерті. Пасивного, можливо, але яке все ще має сенс. І що ми будемо робити, міс Адамс, коли правда вилізе назовні? Переведіть на найпростіші думки: є Бог, і цей Бог може дозволити безсмертя, і це безсмертя може бути опосередковане через препарат: препарат, який ввів собі Джейсон Лайтон, щоб підключитися до мережі гіпотетиків, перш ніж той убив його.

Ліза сказала,

- Але якщо це смертельно…

- Фізично цілком смертельно, але якщо ви будете знати про перехід безпосередньо у свідомість дуже реального Бога…

- Люди будуть схильні робити це.

- Велика спокуса. Вони назвуть це п’ятим віком. Запам’ятайте мої слова. Вони назвуть це п’ятим віком, і не проживатимуть життя за межами зрілого віку, а одразу захочуть народження після смерті. Вони будуть поклонятися йому, вони будуть боротися за таку можливість, вони створять свої департаменти духовної безпеки, і чим це закінчиться в кінцевому рахунку, я боюся навіть думати.

Марсіанська жінка закрила очі, наче від нестерпного бачення майбутнього.

Ліза все ще намагалася зрозуміти те, що сказала Сулеан про гіпотетиків; що якби вони були здатні запам’ятовувати, то повинні бути річчю з деяким почуттям себе, свого виду, мається на увазі. Розум, зроблений з незліченних мільйонів безглуздих деталей, але хіба це визначення не годиться для будь-якого розуму? Її власного, наприклад?

У другій половині дня сонце було нещадним. Ліза зробила великий ковток бутильованої води, яку роздали їм рятувальники і поправила капелюх, також розданий матеріал. Вона сказала,