Напрямок

Речей, які були особистими. Слова, які вона забере з собою в могилу. Слова, призначні тільки їй.

Він вибачився простими словами за те, що сталося з нею. Він не має вибору, сказав він. Є тільки одні двері зліва від нього.

Коли вона запитала, куди він іде, все, що він сказав, було: на північний захід.

- Він пішов на захід, - сказала вона Брайану.

І коли вона нарешті змусила себе підняти голову і подивитися, чи дійсно вона щось чула, вона побачила не Тука, а Ісаака. Одяг Ісаака був порваний, він був поранений, одна з його рук була два рази зігнута у неправильних напрямках, але він був яскравим, як повний місяць. Його шкіра була світлою і переливалася кольорами як у глобусів пам’яті, ніби він став одним з них. І вона зрозуміла, що це справді сталося.

Вона зрозуміла це тому, що Тук пояснив їй. Тіло Тука було в руїнах, але його жива пам’ять була тут, разом з цим побитим тілом Ісаака, який був розкопаний деревом гіпотетиків. І з ним був Еш, а також Джейсон Лайтон і Анна Ребка.

І Діана?

Діана, сказав він, вирішила за краще залишитися позаду.

Тоді вона спитала за д-ра Двалі.

Ні, д-р Двалі не з ними.

Потім світла оболонка Ісаака віддала себе вітрові, і вітер поніс його на захід.

Брайан заговорив щось про “її книгу”.

- Не було ніякої книги.

- Ти дізналася що-небудь про свого батька?

- Кілька речей.

- Тому що я зробив деяке невеличке дослідження. Після того як ти згадала Томаса Джина, я зробив декілька запитів. Джинн мертвий, Лізо. Він був убитий в ході таємного допиту.

Ліза нічого не сказала.

- Те ж саме могло трапитися з вашим батьком.

- Могло?

- Добре. Ні. Трапилося.