Напрямок

- Що?

- Руїни, - сказала пам’ять Джейсона Лайтона. - Вони генерують руїни.

Зовні, за стінами з бетону і будівельного сміття, кріз які не міг проникнути людський зір, балет пам’яті продовжився у прискореному темпі.

- Пам’ять, - сказав він Сулеан Mей, - фіксує все, що тут відбувається: десять тисяч років невпинного зібрання інформації і загальні знання спресовані у тих сферах, які ростуть в лісі гіпотетиків, інформація зібрана і буде перенесена, - сказав Ісаак, - через темпоральну Арку, яка відкрила рот, щоб вдихнути всі ці знання: дані про орбіти, клімат і еволюцію місцевих планет, мільйони переплетених траєкторій крижаних кометних тіл, на яких машини гіпотетиків мали колонії і нарощували свою масу, сигнали, отримані від інших зоряних систем в галактиці, прийняті і передані Мережею…

- Чому пам’ять? - Зажадала відповіді Сулеан Мей. - Для якої цілі? Ісаак, що це таке, що пам’ятає?

Він згадав, що було щось, чого він не міг бачити, хоча бачив багато іншого. Навіть Джейсон Лайтон не міг відповісти на питання, яке задала Сулеан Мей. Те що відбувалося тут, було тільки тривіальною подією в Мережі, у свідомості… О-ох, Діана, там, серед зірок, справді була річ, яку ви хотіли використати для того, щоб вірити?

- Ісаак! Ти мене чуєш?

Він скотився у прірву власних думок…

Тому що Ісаак згадав Джейсона, було також вірно, що Джейсон згадав Ісаака. Доросле розуміння Джейсоном світу було накладене на сирий досвід Ісаака, це створювало свого роду подвійне бачення і викликало глибокий дискомфорт.

Його життя відображалося, як в кривому дзеркалі. Наприклад пані Ребка. Вона була завжди поруч з ним, друг, якому він довіряв. Але коли Джейсон оглянув спогади про неї, вона стала холодною, віддаленою, набагато менш зайнятою ним, ніж справжня мати. Для Ісаака вона існувала поза областю засудження. Для Джейсона вона була винна у глибоко моральній необережності.

Аналогічним чином д-р Двалі, який був Богом, що створював світ Ісаака, Джейсоном сприймався як нав’язливий монстр.

Ісаак відчайдушно бажав не ненавидіти цих людей. І навіть та частина його, що була Джейсоном Лайтоном, зберегла деяку симпатію до пані Ребки. Вона любила Ісаака в такій же мірі, як і намагалася це приховати, і Ісаак зрозумів з деяким соромом, як важко було його любити. Він повертав їй байдужість, і не був достатньо мудрий, щоб відчувати її біль і її наполегливість.

Він зрозумів це тепер. Вона не говорила вже більше години, а коли Ісаак підійшов до неї, сів поряд і подивився на неї тим, що він почав називати гіпотетичним зором, він зрозумів, чому.

Вона не встигла, коли завалилася будівля під час землетрусу. Їй було боляче-боляче всередині, де не було видно, але так боляче, що її четверті не були в змозі виправити пошкодження. Внутрішня кровотеча. Була мідна аура крові навколо неї. Вона прошепотіла його ім’я. Її голос був слабшим, ніж звук копання машин гіпотетиків і шурхіт щебеню, який сам по собі став голоснішим за останні декілька годин.

- Я можу взяти тебе з собою, - сказав Ісаак.

Сулеан Мей, почувши його, спитала:

- Що ти маєш на увазі?

Але мати Ісаака тільки кивнула.

Потім був швидкий порив свіжого повітря, і темнота розсіялася від світла інопланетного лісу.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ