Напрямок

Ісаак урочисто кивнув, його золоті в цяточку очі показували, що він щось згадує.

- Що ти знаєш про нього?

Ісаак почав розповідати історію короткого дитинства Еша на станції Бар-Кеа, і Сулеан була вражена, почувши, як хлопчик розмовляв марсіанським діалектом Еша.

Вона відчула запаморочення.

- Еш, - прошепотіла вона.

Ісаак сказав по-англійськи,

- Він не може вас чути.

- Але ти можеш почути його?

- Він не може говорити, Сулеан. Він мертвий. Ви це знаєте.

Звичайно, вона знала це. Вона бачила його вмираюче тіло на руках інших, хвора від усвідомлення того, що вона допомогла йому втекти в пустелю, куди він так відчайдушно хотів, як тепер хоче Ісаак, до гіпотетиків, які були смертю.

Вона сказала,

- Але ти говориш його голосом.

- Тому що я пам’ятаю його.

- Ти пам’ятаєш його?

- Тобто, він.., - не знаю, як пояснити!

Хлопчик стривожився. Сулеан пригнітила власний жах і змусила себе до, як вона сподівалася, обнадійливої посмішки.

- Ти не повинен пояснювати. Це таємниця. Я все одно не зрозумію. Просто скажи мені, як ти це відчуваєш.

- Я знаю, хто я, і я знаю що зі мною зробили доктор Двалі і пані Ребка, - вони хотіли, щоб я розмовляв з гіпотетиками, але я не можу цього зробити. Я перепрошую, але я не можу. Але всередині мене є дещо, - він вказав на свої ребра, - від пустелі. - Щось, що пам’ятає про мільйони речей і Еш є лише однією з них, і його пам’ять передається мені -ось що я маю на увазі

Сулеан погладила хлопчика по голові. Його волосся було сухим і твердим. Все це подорож, ніякої води для ванни. Бідна дитина.

- Будь-ласка не тривожся.