Напрямок

Кава знайшлася, і це було добре і приємно. Тук додав вершки у чашку так, ніби нічого не відбувалося. Лізин телефон неодноразово гудів, і вона відмахнулася від пари дружніх дзвінків, перевівши решту на голосову пошту. Тукові дзвінки не загрожували, хоча його телефон виглядав з кишені сорочки.

Тепер попіл почав падати на веранду Харлі, і Тук і Ліза підійшли ближче до вікна, щоб подивитися.

Сірий і борошнистий попіл. Опис Тіреллі був точний. Тук ніколи не бачив вулканічного попелу, але він уявляв собі, що це таке, і як це може виглядати. Попіл просівався вниз крізь дерев’яні рейки і дошки на внутрішній дворик і дрейфував проти віконного скла. Він виглядав як сніг кольору старого вовняного костюма, але тут і там були світлі плями чогось блискучого, які швидко тьмяніли.

Ліза притислася до його плеча, спостерігаючи широко розкритими очима. Він знову згадав вимушені вихідні на Мохіндарському хребті біля безіменного озера. Вона тоді трималася з такою ж витримкою, готова до будь-якої ситуації, яка може виникнути.

- Принаймні, - сказав він, - нічого не горить.

- Ні, але запах…

Аж тепер, коли вона звернула його увагу, він відчув мінеральний запах, злегка їдкий, трохи сірчаний.

Тіреллі сказав,

- Ви думаєте, що це небезпечно?

- Ми нічого не можемо з цим зробити, якщо це так.

- Крім як залишатися в приміщенні, - сказала Ліза. Але Тук сумнівався, що це було правильно. Навіть зараз, крізь виблискуючий попіл, він міг бачити рух по вулиці Мадагаскар, і пішоходів, що збігали вниз по тротуарах, накривши голови куртками і хустками або газетами.

- Якщо…

- Якщо що?

- Якщо, - сказала вона, - це не буде тривати надто довго. Не кожний дах у Порт-Магеллані збудований так, щоб витримати додаткову вагу.

- І це не просто попіл, - сказав Тіреллі.

- Що?

- Он, подивіться - І він вказав на вікно.

Це межувало з безглуздям, - щось неймовірне, у формі зірки продрейфувало повз скло. Воно було сіре, але поцятковане крапками світла. І не важило майже нічого, тому що пливло у слабкому вітерці, як повітряна куля, і, коли досягло підлоги веранди, розсипалося в порошок і кілька більших фрагментів.

Тук кинув погляд на Ліз. Вона знизала плечима, нерозуміюче.

- Дай мені скатертину, - сказав Тук.