Напрямок

Він нічого не сказав Ліз. І подумав, що вона самостійно прийша до тих же висновків, але нічого не сказала, - він здогадався, що вона була досить розумною, щоб зрозуміти, що не було ніякого безпечного місця, щоб встигнути сховатися, - за такої швидкості, з якою наближався феномен. Але вона напружилася, коли хмара помітно наблизилася до берега на південному боці затоки.

- Ці світлячки не світяться біля поверхні, - сказала вона.

Службовці Харлі потягнули столики з веранди, ніби збиралися захистити їх від несподіванки, і закликали інших відвідувачів перейти в приміщення до тих пір, поки хтось не матиме уявлення, що відбувається. Але офіціанти знали Тука досить добре, щоб залишити його в спокої. Таким чином, він залишився поза їхньою увагою з Лізою, і вони дивилися на світлячки, або те, що там світилося, танцюючи у далекому морі.

Не світяться біля поверхні. Він побачив, що вона мала на увазі. Посуваючись, блискучі хвостаті пасма зникали в темряві, перш ніж досягти поверхні океану. Згорали, можливо. Це був обнадійливий знак. Ліза дістала телефон і набрала локальний випуск новин, читаючи біжучу стрічку.

- Вони пишуть про шторм, - сказала вона, те, що було на радарі, виглядало як буря, - краї розширені на північ і на південь на сотні миль, середина проходить більш-менш по центру порту.

А яскравий дощ почався над мисами і всередині гавані, освітлюючи палуби і надбудови круїзних суден і вантажних суден на якорі. Силуети вантажних кранів стали туманними і неясними, високі готелі в місті тонули у сірому на такій відстані, базари та ринки теж сховалися, коли сяючий дощ перейшов на схили, і, здавалося, почав лізти вище, виглядаючи як стіна каньйону з каламутного світла. Але ніщо не спалахнуло. “Це добре”, подумав Тук, а тоді спохватився: “але ж воно може бути токсичним”. Це могло бути будь-що.

- Краще перейти в приміщення, - сказав він.

Тіреллі, метрдотель Харлі, був хлопцем, з яким Тук колись працював на трубопроводах в Руб-аль-Халі. Вони не були великими приятелями чи щось таке, але вони доброзичливо ставилися один до іншого, і Тіреллі полегшено зітхнув, коли Тук і Ліза нарешті відмовилися від веранди. Тіреллі закрив ковзаючі скляні двері і спитав,

- Є якісь ідеї?

- Ні, - сказав Тук.

- Я не знаю, чи буде все працювати і ми просто будемо насолоджуватися шоу. Я подзвонив дружині. Ми живемо внизу, у квартирі з низькою рентою, це район за кілька миль вздовж узбережжя, і вона каже, що це там відбувається теж. Вона каже, що щось падає на будинкі, і воно виглядає, як попіл.

- Але нічого не горить?

- Про це вона не казала.

- Це може бути вулканічний попіл, - сказала Ліз, і Тук не міг не захопитися, як вона проаналізувала явище. Вона була напруженою, але це не був переляк, і була досить розважливою, щоб зважитися на теорію. - Це може бути свого роду тектонічний викид за горизонтом, на море…

- Якийсь морський вулкан, - сказав Тіреллі, киваючи.

- Але якщо це було десь близько, ми повинні були щось почути, перш ніж попіл прилетів до нас, - землетрус, цунамі.

- Не було жодного повідомлення про такі речі, - сказав Тук, - це я знаю.

- Сажа, - додав Тіреллі. - сіра та борошниста.

Тук запитав Тіреллі, чи є ще кава на кухні, і той сказав,

- Так, це непогана ідея, - і пішов перевірити. У ресторані залишилися ще кілька відвідувачів, люди вирішили за краще не їхати, але ніхто не їв і не розважався. Вони сиділи за замовленими столиками і нервово перемовлялися з офіціантами.