Напрямок

І відчув себе самотнім, як тільки вийшов на вулицю. Стоянка мотелю була асфальтованим півмісяцем з порожнім керамічним фонтаном всередині. За стоянкою пролягала головна вулиця, насправді просто ділянка сьомого шосе, яке прямувало в Руб аль-Халі. Через дорогу стояв ряд одноповерхових цегляних комерційних будинків. Все було попелясто-сірим, вікна інкрустовані пилом, дорожні знаки та рекламні щити мали нерозбірливі написи. Тиша була всеохоплюючою.

Транспортний засіб Четвертих було легко впізнати по його квадратній формі з підресореними сталевими колесами, стояв за десяток ярдів зліва. Він постояв трохи і подивився на Лізу, яка утримувала щілину у дверях. Він кинув на неї погляд, і вона кивнула. Все чисто. Вперед.

Він пішов довшим маршрутом, намагаючись не ворушити занадто багато пилу. Його черевики вплинули на дрейфуючий попіл і залишили дрібні детальні відбитки протекторів на підошвах.

Він досяг машини без пригод, але був трохи знервований через відстань, яка з’явилася між ним і мотелем, де чекала Ліза. Він використав лікоть, щоб зчистити шар попелу з задньої частини автомобіля, щоб добратися до багажного відділення, де зберігалася бакалія. Витягнув ключ-карту доктора Двалі з кишені і засунувв її в слот замка. Хмарка пилу піднялася навколо його руки.

Він зупинився і підняв тканину, що прикривала рот досить довго, щоб сплюнути. Плювок некрасиво гепнувся на поверхню золи, що вкрила тротуар, і він майже очікував, що щось підніметься з-під попелу і схопить його, як риба приманку.

Тоді відкрив вантажний люк і холодильник, повний води в пляшках і коробок консервів, - вибрав ті, які можна було з’їсти без приготування, якщо виникне така необхідність, а також кілька довгих коржів, - все, що він міг понести. Досить для одного разу. Ще він міг сісти в машину і підвести її ближче до входу: але тоді він заблокує маршрут навколо двору і, можливо, приверне небажану увагу…

- Тук! - закричала Ліза з порога. Він глянув на неї. Двері були відчинені навстіж, і вона нахилилася вперед, прибираючи волосся з обличчя. І вказала рукою з явним виявом терміновості: - Тук! На вулиці…

Він побачив це відразу.

Річ не виглядала загрозливо. Як би там не було. Насправді здавалося, що це не більше ніж клаптик паперу з обгортки чи листового пластика, спійманого поривом вітру, що летів на рівні його голови над пилом, що покривав шосе. Клаптик плескався, але не можна було сказати, чи це був справді клаптик паперу, чи цілеспрямований політ птаха.

Але це не був клаптик паперу; це було щось незнайоме, і не птах. Це був пофарбований блакитний скляний циліндр в центрі, з чотирма червоними крилами. І хоча він був незграбний в повітрі, здавалося, що він рухається над дорогою, тримаючись її центру.

Тукові здалося, що циліндр завагався, його чотири крила запрацювали інтенсивніше і підняли тіло на кілька футів вище. циліндр повернувся, щоб обрати новий напрямок.

І почав рух у бік Тука.

- Біжи сюди! - закричала Ліза.

Вони казали, ці речі не були небезпечні. Тук сподівався, що це правда. Він кинув усе, крім коробки консервів і побіг. Приблизно на півдорозі до дверей він озирнувся через плече. Ляскання чулося прямо позаду нього, але мотель вже був близько. Він кинув останню коробку і побіг до дверей.

Дрон був більшим, ніж виглядав на відстані. І голоснішим: ляскання звучало, як простирадло в бурю. Він не знав, чи зможе воно його вдарити, але дрон був явно зацікавлений його поведінкою. Він побіг через попіл, який тут був близько шести дюймів глибиною, місцями глибший, і це виглядало як біг по піщаному пляжі. Кошмар.

Ліза відкрила двері навстіж.

Незабаром Тук зміг побачити ляскаюче крило периферійним зором, воно било повітря, як поршень. Дрону ще потрібно було зробити поворот вправо і він полетів би прямо на Тука. Але дрон продовжив політ паралельно йому, ніби мчав з ним наввипередки…

До відкритих дверей.

Він сповільнився. Ляскання загриміло попереду.

- Тук!