Напрямок

- Не знаю. З попелу народжується багато дивних речей. Це була одна з них. Як почуваєшся?

Хлопчик зупинився, ніби прослуховував себе.

- Краще, - сказав він нарешті.

- Не страшно?

- Ні. Ну, не дуже.

Насправді він говорив більш послідовно, ніж кілька днів тому.

- Можу я задати тобі питання?

Хлопчик кивнув.

- Минулої ночі ти сказав, що міг бачити крізь стіни. Ти сказав, що було якесь світло, яке можна було побачити. Ти як і раніше бачиш його?

Він знову кивнув.

- Де? Можеш вказати напрямок на нього?

Запинаючись, Ісаак підвів руку і показав напрямок.

- Тук, - сказала Діана. - У Вас є компас?

Тук тримав мідний красивий компас у кишені, - він відмовився залишити його у мінанзькому селі, до великого незадоволення ібу Діани. Він взяв його і звірився з напрямом руки Ісаака і його витягнутим вказівним пальцем.

- У цьому немає нічого нового, - нетерпляче сказала пані Ребка. - Він завжди показує один напрямок. Трохи на північ від заходу.

- Якраз на захід ні. Скоріше на південь, якщо все правильно. - Тук подивився на їхні здивовані обличчя. - Що? Це важливо?

До середини дня на вулиці було ще майже нормально. Ніщо не виростало з Поплу вже кілька годин. Були випадкові вихори, але вони могли утворюватися від поривчастого вітру, який викликав помутніння повітря і створив сірі наноси після відкритих вертикальних поверхонь. Вітер змів частину попелу, а місцями навіть з’явився асфальт.

Лише деякі з дивних наростів залишилися до ранку. Більшість, як квітку з оком в її розквіті, була атакована (з’їдена, - Ліза подумала, що можна було використовувати це слово у новинах) меншими і більш мобільними істотами, які потім вицвіли і зникли. Деякі з великих наростів були ще більш-менш недоторканими. Вона бачила свого роду перекотиполе що котилося по вулиці, очевидне лушпиння, яке вже не мало життєвої енергії. І була ліпнина з крихких білих трубочок, яка причепилась за однієї з будівель навпроти мотелю, затуляючи вивіску, на якій недавно писалося “Автозапчастини”, але слово було вже нерозбірливим під блідим різьбленням.

Відносний спокій виманив людей з їхніх укриттів. Кілька великих потриманих автомобілів прогриміли повз них, більш-менш справляючись з пилом. Клерк мотелю постукав у двері і запитав, чи все в порядку, бо він бачив драму вранці. Тук сказав, що вони в порядку, і навіть зважився вийти за продуктами знову (двері щільно зачинили за ним, Ліза у вікні стежила з прихованою тривогою) і повернувся від автомобіля з достатніми запасами на кілька днів.

Пані Ребка продовжувала опікуватися Ісааком, який був здоровий і, очевидно, не страждав. Він сидів зараз біля західної стіни кімнати, ніби молився на якусь віддалену Мекку. Це було нове у його поведінці, і Ліза відчула себе трох моторошно. Коли місіс Ребка пішла освіжитися у ванній, Ліза підійшла до ліжка хлопчика і сіла поряд з ним.