Розділ «20 розділ Солом'яник просить допомоги у Доброї Глінди»

Солом'яник просить допомоги у Доброї Глінди

— Ура! — радісно закричав Солом'яник. — Тепер ми можемо покинути це розтрикляте Вороняче гніздо хоч зараз.

— Та вже майже ніч, — заперечив Бляшаний Лісоруб. — Ні, краще вже відкласти відліт до ранку, бо в темряві, чого доброго, влипнемо в іще більшу халепу. Не подобаються мені нічні мандрівки, бо ніколи не знаєш, чого від них сподіватися.

Отак було вирішено чекати сходу сонця, і, поки сутеніло, друзі задля розваги взялися шукати скарбів у Воронячому гнізді.

Брошковий Жук знайшов два гарних браслети з кованого золота, що ідеально пасували його тоненьким рукам.

Солом’яник узявся шукати перснів, котрих тут теж не бракувало, й невдовзі підібрав по персневі на кожен палець своїх пухкеньких рук. Але цього йому здалося замало, й він вдягнув іще по персню на великий палець кожної руки.

Солом’яник не брав собі перших-ліпших перснів, а шукав такі, де були б гарні рубіни, аметисти й сапфіри, і тепер його руки прегарно виблискували від численних прикрас.

— Ось де був би рай для Королеви Жинжур, — замислено промовив він. — Наскільки я розумію, її дівчиська завоювали місто лише для того, щоб покрасти в ньому смарагди.

Бляшаного Лісоруба цілком задовольняло його діамантове кольє, і він відмовлявся від інших прикрас, які йому пропонували, а Чіп знайшов прегарного золотого годинника з масивним корпусом і з гордістю поклав його собі в кишеню. Він почепив страхопудові на червоний жилет кілька коштовних брошок, а Дров’яну Козлу ощасливив лорнетом на тонкому ланцюжку, якого почепив стрибусі на шию.

— Як гарно, — вдячно промовила Козла, розглядаючи подарунок. — А що це таке?

Ніхто не спромігся відповісти їй на це запитання, тож Дров’яна Козла вирішила, що це вкрай рідкісна прикраса, і дуже цим втішилась.

Не був обділений увагою і Блазнюк: йому на роги начепили декілька масивних перснів із печатками, хоча сам літун залишився байдужим до такого вияву уваги.

Швидко запала ніч, Чіп і Брошковий Жук лягли спати, а решта просто повсідалися, чекаючи, поки світатиме новий день. А зранку всі страшенно раділи, що Блазнюк був готовий зірватися з місця будь-якої миті, бо щойно розвиднілося, як величезна вороняча зграя була тут як тут, готова битися за своє гніздо.

Та друзі не стали чекати нападу. Вони хутенько позалазили на диванні подушки, і Чіп наказав Блазнюкові злітати.

Блазнюк знявся в повітря, махнув раз-другий дужими крилами, і за декілька митей товариство було вже так далеко, що ворони навіть не думали вчиняти погоню.

Літун прямував на північ, тим самим шляхом, яким вони сюди прилетіли. Принаймні так казав Солом’яник, а всі були згодні на тому, що він найкраще орієнтується в напрямку, куди летіти. Проминувши декілька сіл і містечок, Блазнюк злетів у височінь і поніс їх над розлогою рівниною, де будинки траплялися дедалі рідше, аж поки зовсім зникли. За рівниною показалась безкрая піщана пустеля, що відділяла весь світ від Країни Оз, а ближче до полудня з’явилися перші хижки з округлими дахами. То вже була Країна Оз.

— Хижки й паркани тут блакитного кольору, — зауважив Бляшаний Лісоруб, — а значить, ми в Країні жувастиків, тож до Глінди ще летіти й летіти.

— То що робитимемо? — запитав Чіп, повертаючись до старшого в їхніх мандрах.

— Не знаю, — чесно зізнався Солом’яник. — Якби ми були у Смарагдовому місті, то просто рушили б на південь і дісталися потрібного місця. Та от тільки нам не можна з’являтися в Смарагдовому місті, тож може бути й так, що кожен помах Блазнюкових крил відносить нас усе далі й далі від нашої мети.

— То нехай Брошковий Жук ковтне ще одну пігулку, — запропонував Чіп, — і побажає, щоб ми летіли в правильному напрямі.