Розділ «14 розділ Баба Момбі вдається до чарів»

Баба Момбі вдається до чарів

Невдовзі всі побачили, що Дров'яна Козла йде накульгуючи: нова нога трохи задовга для неї.

Довелося зупинитися, Бляшаний Лісоруб узяв сокиру, підкоротив довгу кінцівку, і стрибусі стало легше пересуватися. Але навіть це не втішило Дров’яну Козлу.

— Зламати ногу — яка ганьба! — бурчала вона.

— Аж ніяк, — добродушно заперечив їй Брошковий Жук, ідучи поряд. — Натомість тобі дуже пощастило. Тепер ти справді Дров’яна Козла, бо зламала ногу і наламала дров.

— Я перепрошую, — сказав Чіп, поволі дратуючись, бо не міг стерпіти, коли ображали Дров’яну Козлу чи страхопуда Джека, — але мушу визнати, що ваш дотеп доволі невдалий, та ще й заяложений.

— А однак це таки дотеп, — уперто правив своєї Брошковий Жук, — а дотепи, як своєрідна гра слів, або каламбур, мають велику пошану серед учених мужів.

— А що таке каламбур? — не второпав страхопуд Джек.

— А це, мій любий друже, така словесна гра, — почав пояснювати Брошковий Жук. — Чимало слів у нашій мові мають по два значення, і якщо ти каламбуриш, розкриваючи в одному жарті одразу обидва значення, це означає, що ти особа високої культури та розуму і віртуозно володієш мовою.

— Я б не сказав, — простодушно заперечив Чіп. — Хто завгодно може каламбурити.

— Дозволю собі з вами не погодитися, — Брошковий Жук уже починав утрачати терпець. — Тут потрібна неабияка освіченість. Юний друже, ти вважаєш себе освіченим?

— Не дуже, — щиро зізнався Чіп.

— У такому разі не тобі про це судити. Я ж Вельми Освічений, і я кажу, що каламбур — ознака геніальності. Або візьмімо такий дотеп. Якщо схрестити Дров’яну Козлу з Коником-Стрибунцем, то хто в нас вийде — Козлик-Стрибунець чи Дерев’яний Коник?

Коли він це сказав, Солом’яникові дух перехопило від такої зухвалості, а Бляшаний Лісоруб аж зупинився і обдарував Брошкового Жука докірливим поглядом. Сама ж Дров’яна Козла протяжно форкнула на знак зневаги до комахи, а страхопуд Джек затулив рукою свою усмішку, яка була тут украй недоречною. Але Брошковий Жук і далі ступав так поважно, наче у його словах було щось надзвичайно розумне, тож Солом’яникові довелося сказати йому:

— Дорогенький мій, я чув, що й мудреці не застраховані від дурних вчинків, і хоч я надзвичайно поважаю мізки, хай би з чого вони складалися і хоч як називалися, у мене закрадається підозра, що ваші знання не завадило б упорядкувати. Хай там як, попрошу вас гідно поводитися в нашому товаристві й тримати вашу високу освіченість при собі.

— Може, нам і справді далеко до тебе та твоїх знань, — додав і собі Бляшаний Лісоруб, — зате ми знаємо, що таке добре серце. А от якщо твоя надміру культурна вдача знову почне рватися назовні… — і не скінчивши своєї тиради, він так близько крутонув блискучою сокирою перед носом Брошкового Жука, що той відразу ж відійшов на безпечну відстань.

Більше ніхто нічого не казав, і Стократно Збільшений Жук надовго впав у глибоку задуму, а потім несміло пообіцяв:

— Я намагатимусь стримуватися…

— От і гаразд, — добродушно відповів Солом’яник, і настрій у всіх помітно покращав.

Коли вони знову зупинилися, щоб дати Чіпові перепочити, Бляшаний Лісоруб помітив у траві безліч малесеньких кругленьких нірок.