Розділ «5 розділ Оживлення Дров'яної Козли»

Оживлення Дров'яної Козли

Ставши свідком власного оживлення, Дров'яна Козла здивувалася чи не більше за хлопця.

Її очі-сучки глипали то в один, то в другий бік, усе їм було дивиною в цьому світі, де їй тепер випало жити. Тоді Дров’яна Козла спробувала подивитися на себе, але повертати голову, не маючи шиї, було марно. Тож вона, намагаючись побачити себе, все крутилася, мов дзиґа, але це теж нічого не давало. Ноги в Козли були незґрабні, негнучкі, бо не мали колінних суглобів, і за якусь мить вона врізалася в Джека, аж він гепнувся в мох обіч дороги.

Чіп не на жарт стривожився за Гарбузову Голову. Та й те, що Козла крутилася мов навіжена, йому теж не подобалося, і він щосили закричав:

— Тпру! Тпр-р-ру!

Та Дров’яна Козла й оком не моргнула на його наказ, а ще за мить вона так хвицнула Чіпа по гомілці дерев’яною ногою, що хлопець аж підстрибнув від болю, а тоді з безпечнішої відстані закричав:

— Тпру! Таж тпру, кажу тобі!

Джек уже підвівся і тепер, сидячи на землі, не зводив із Дров’яної Козли зацікавленого погляду.

— Боюся, вона тебе не чує, — сказав він Чіпові.

— Хіба ж я тихо кричу? — розсердився Чіп.

— Та воно то не тихо, але ця коняка не має вух, — пояснив сміхотливий страхопуд.

— Тю! — вигукнув Чіп, тільки тепер це помітивши. — І як тоді її зупинити?

Тієї самої миті Дров’яна Козла спинилася, мабуть, дійшовши висновку, що крутися не крутися, а свого тіла їй все одно не бачити.

Зате вона побачила хлопця і підійшла ближче, щоб як слід його роздивитися.

Було дуже кумедно дивитися, як пересувається Дров’яна Козла.

Вона переставляла водночас праву передню і праву задню ноги, а потім, так само разом, — ліві ноги. Козла хотіла бігти по-кінському, інохіддю, і тіло її гойдалося вперед-назад, мов дитяча колиска.

Чіп заспокійливо поплескав її по голові, примовляючи:

— Гарна конячка! Гарна конячка!..

А Дров’яна Козла все гарцювала, намагаючись роздивитися своїми банькатими очима обриси Джека – Гарбузової Голови.

— Треба знайти їй вуздечку, — сказав Чіп, покопирсався у кишені й витягнув із неї моток міцної мотузки. Розмотавши її, він підійшов до Дров’яної Козли, прив’язав один кінець їй на шию, а другий прип’яв до великого дерева. Дров’яна Козла, не розуміючи, що й до чого, ступила крок назад, і мотуз порвався. Та тікати вона не збиралась.