Розділ «14 розділ Баба Момбі вдається до чарів»

Іншим разом, коли вони спинилися на хвильку, щоб дати Чіпові перепочити, перед ними розляглися сорок доріг, і всі вели в різних напрямках. Трохи згодом ці дороги почали крутитися, мов спиці велетенського колеса, спершу в один бік, потім у другий, остаточно всіх спантеличивши. Але Мишача Королева гукнула, щоб усі йшли за нею, та й побігла навпростець, і варто було ступити декілька кроків, як закручені доріжки щезли геть і більше не з’являлися.

А найстрашнішою була остання перепона, що її наслала бабега Момбі. Галявиною на них ішла вогняна стіна, й тут Солом’яник уперше злякався і вже мало не дременув назад.

— Якщо вогонь досягне сюди, від мене залишиться жменька попелу! — проквилив він і затремтів так, що аж зашелестіла солома. — Скільки живу, а нічого страшнішого не бачив.

— І від мене тільки вуглинки зостануться! — заверещала Дров’яна Козла, занепокоєно крутячись і стаючи дибки. — Моє дерево сухе й притьмом спалахне, як скіпка.

— А для гарбузів вогонь небезпечний? — боязко зіщулився страхопуд.

— Ще б пак! Він спече тебе, мов кисличку, та ще й мене разом із тобою! — відповів Брошковий Жук і став на всі лапки, щоб швидше бігти.

І тільки Бляшаний Лісоруб, котрий зовсім не боявся вогню, не піддався загальній паніці. Кілька його слів відвернули панічну втечу.

— Подивіться на Мишачу Королеву! — вигукнув він. — Вона йде через вогонь, і їй хоч би що! Бо це ніякий не вогонь, а звичайне шахрайство.

І справді, коли вони побачили крихітну Королеву, котра спокійнісінько йшла крізь полум’я, що насувалося на них, до всіх повернулась відвага, й товариство рушило слідом за нею, не зазнавши ніякої шкоди.

— Пригода, звісна річ, надзвичайна, — ошелешено бурмотів Брошковий Жук, — вона заперечує всі Закони Природи, про які розповідав у школі Професор Насьогоднівсе.

— Що правда, то правда, — з виглядом мудреця зауважив Солом’яник. — Усе чаклунство неприродне, ось чому його так уникають і бояться як вогню. Але, друзі мої, я вже бачу попереду браму Смарагдового міста, тож думаю, що то була остання перешкода на нашому шляху.

І справді, вдалині вже виднілися мури Смарагдового міста, тож Мишача Королева, яка так сумлінно показувала їм дорогу, підійшла попрощатися з друзями.

— Ми глибоко вдячні Вашій Величності за неоціненну допомогу, — подякував Лісоруб, уклоняючись крихітній Королеві.

— Мені завжди приємно допомогти своїм друзям, — відповіла Мишача Королева і швиденько вирушила додому.