Розділ шостий

Неподалік від дверей сидів навпочіпки й чистив рибу невисокий на зріст чоловік. Наша поява його трохи здивувала, проте вже за мить він помахав нам рибою.

— Давненько! — погодився він.

— То все добре? — спитала в Бентама Емма. — Це те, чого ви прагнули?

— Чого я прагнув, про що мріяв… — Зі сміхом Бентам поквапився розчинити наступні двері. А за ними виявилася поросла деревами прірва каньйону, над яким висів вузенький місток. — Британська Колумбія, тисяча дев’ятсот двадцять дев’ятий! — торжествував він.

Навшпиньках, описуючи піруети, Бентам підбіг до третіх дверей — ми вже насилу за ним встигали, — і в кімнаті я побачив громаддя кам’яних колон, вкриті пилюкою руїни стародавнього міста.

— Пальміра! — закричав він і від емоцій, що затоплювали його, плеснув долонею по стіні. — Ура! Клята машинерія працює!

Бентам уже не стримував почуттів.

— Мій коханий Панконтуркон! — викрикнув він, широко розкинувши руки. — Як же я за тобою скучив!

— Мої вітання, — озвався Шарон. — Я радий, що мені довелося стати свідком цієї події.

Заразлива Бентамова радість швидко передалася й нам. То була приголомшлива річ, та його машина: цілий усесвіт, що вмістився в межах одного коридору. Я вдивлявся в його глибини й уже бачив, як звідти прозирають інші світи — за одними дверима стогнав вітрюган, у шпарину під іншими надмухало трохи піску. У будь-який інший час, за будь-яких інших обставин, я б побіг і повідчиняв їх геть усі. Але тієї миті мене цікавили тільки одні двері.

— Які з них ведуть до фортеці витворів? — спитав я.

— Так, так, до справи, — беручи себе в шори, кивнув Бентам. — Прошу вибачення, якщо я трохи захопився. Але я в цю машину все своє життя вклав, тож так приємно бачити, що вона знову працює.

Враз усі сили наче полишили його, і він привалився до стіни.

— Провести вас у фортецю — доволі простий замір. Поза цими дверима щонайменше дюжина пунктів перетину. Питання лише в тому, що ви робитимете, коли там опинитеся?

— Усе залежить від обставин, — відповіла Емма. — А що ми побачимо, коли там опинимося?

— Минуло вже чимало часу, відколи я там був востаннє, — сказав Бентам, — тож мої знання застаріли. Панконтуркон мого брата не схожий на мій — він збудований вертикально, у високій вежі. В’язнів утримують десь у іншому місці. Вони повинні сидіти в окремих камерах під надійною охороною.

— От ця охорона й буде для нас найбільшою проблемою, — визнав я.

— З вартовими спробую допомогти я, — сказав Шарон.

— Ти підеш з нами? — здивувалась Емма.

— У жодному разі! — обурився Шарон. — Але свою частку роботи можу виконати. З мінімальним ризиком для себе, звісно. Я влаштую безладдя під стінами фортеці, і це відверне увагу вартових. А ви тим часом зможете пробратися непоміченими.