Розділ шостий

— А я — Джейкоб. Ми вас учора налякали в снігах.

— А що ви там робили? — поцікавилась Емма.

— Замерзав до напівсмерті, — бурчливо відповів Кім і взявся затягувати далі.

— Кім допомагає мені шукати шлях до братового Панконтуркону, — пояснив Бентам. — Якщо в Сибірській кімнаті такий прохід існує, то найімовірніше, що він на дні глибокої розколини. Я певен, що Кім буде вдячний, якщо ваш порожняк допоможе оживити інші наші кімнати, де вже напевно виявляться двері до більш доступних місцин.

Кім щось буркнув і скептично окинув нас із ніг до голови поглядом. Мені стало цікаво, скільки років він воював з обмороженнями й прочісував розщелини.

Бентам одразу перейшов до справи. Уривчасто видав накази своєму помічникові, той повернув кілька циферблатів і потягнув за довгий важіль. Шиплячи й плюючись, триби машини трохи провернулися.

— Підведіть істоту, — тихо скомандував Бентам.

Порожняк чекав за дверима, тож я його покликав. Човгаючи, він зайшов у двері й низько утробно загарчав, неначе зрозумів, що зараз з ним робитимуть щось неприємне.

Помічник упустив на долівку ключ, але швидко його підхопив.

— Ось акумуляторна, — показав Бентам на велику коробку в кутку. — Ти повинен загнати істоту туди, й там вона сидітиме.

Акумуляторна нагадувала телефонну будку без вікон, тільки чавунну. З її даху стирчали різні трубки, з’єднані з трубами, що тяглися вздовж стелі.

Узявшись за ручку важких дверей, Бентам зі скрипом їх відчинив. Я зазирнув досередини. У гладеньких металевих стінах, ніби в духовці, були маленькі отвори. А на задній стіні висіли товсті шкіряні паси.

— А йому не буде боляче? — спитав я.

Це запитання мене самого здивувало, а вже Бентама й поготів.

— Хіба це важливо? — сказав він.

— Я б не хотів, щоб йому було боляче. Якщо в нас є вибір.

— Вибору нема, — відповів Бентам, — але болю воно не відчує. Камера наповниться наркотичним газом, і тільки потім усе станеться.

— А що буде далі? — не вгавав я.

Усміхнувшись, він погладив мою руку.

— Далі — справа техніки. Досить буде сказати, що твоя істота покине камеру неушкодженою, більш-менш у такому стані, в якому туди й зайшла.