Розділ п’ятий

Повітря надворі нагадувало отруйний жовтавий суп, і ця імла так щільно затягнула все навколо, що я не міг роздивитися, де на небі сонце, міг тільки сказати, що воно хилиться до заходу і світло дня потроху тьмяніє. Ми на кілька кроків відставали від Шарона й щодуху припускали за ним, коли він бачив на вулиці когось зі знайомих і пришвидшував ходу, щоб уникнути розмови. Схоже було на те, що тутешні люди його знають; у нього була своя добра репутація, і, я думаю, він боявся, що ми якимись необережними діями її зруйнуємо.

Ми простували на диво веселенькою Гнійною вулицею: на підвіконнях тут буяли квіти в ящиках, а будинки вигравали яскравими барвами, — а потім звернули на Барвінкову, де тротуар закінчувався й починалося болото, а замість ошатних будинків стояли пошарпані одноповерхівки. Там, де вулиця закінчувалася страшнуватим глухим кутом, товклися якісь чоловіки в низько насунутих на очі капелюхах. Видавалося, що вони охороняють двері будинку з затемненими вікнами. Шарон наказав нам не сходити з місця, й ми чекали, поки він пішов з ними переговорити.

У повітрі витав слабкий запах бензину. Десь віддалік гучні голоси та сміх наростали й гасли, наростали й гасли, немовби чоловіки в спорт-барі дивилися гру. Але цього не могло бути; тут, в Акрі, не було телевізорів, і такі звуки могли належати тільки сучасності.

З будинку вийшов чоловік у забрьоханих грязюкою штанях. Коли двері відчинилися, голоси стали гучнішими, а потім стихли, коли двері пристукнули. Чоловік пішов на інший бік вулиці. В руках у нього було відро. Ми розвернулися й спостерігали, як він іде до того, чого я раніше не помітив: пари ведмежат, прикутих ланцюгами до спиляного ліхтарного стовпа на краю вулиці. Вигляд у них був жахливо сумний. Ланцюги дозволяли відійти від стовпа всього на кілька футів, і ведмежата сиділи в грязюці, з якимось острахом прищуливши пелехаті вуха і споглядаючи, як до них наближається чоловік. Той вилив перед ними якісь гнилі помиї та без слів розвернувся й пішов. Невимовна важкість каменем лягла мені на серце від побаченого.

— Це тренувальні грими, — озвався Шарон. Обернувшись, ми побачили, що він стоїть за нашими спинами. — Тут кривавий спорт — це великий бізнес, а бої з ведмегримами — найбільші й найвидовищніші. Молодим бійцям треба якось готуватися, тому для початку вони тренуються на ведмежатах.

— Це жахливо, — сказав я.

— Але в цих ведмедиків вихідний, завдяки вашій тварючці. — Шарон показав на маленький будинок. — Він там, на задньому дворі. Але, перш ніж ми підемо, хочу вас попередити: це кубло амброзійників, там всередині — дивні з пересвіченим до божевілля мозком. Не розмовляйте з ними і в жодному разі не дивіться їм в очі. Я знаю людей, які через це осліпли.

— Тобто як це — осліпли? — не повірив я.

— Отак узяли й осліпли. А зараз ідіть за мною і більше жодних запитань. Раби не допитують своїх господарів.

Емма аж зубами заскреготіла. Ми рушили вслід за Шароном, коли він пішов до чоловіків, які купчилися біля входу в будинок.

І став про щось із ними перемовлятися. Я нашорошив вуха, щоб послухати, водночас витримуючи рабську дистанцію і відвертаючи очі. Один з чолов’яг сказав Шарону, що «вхід платний». Той витяг з кишені плаща монетку і заплатив. Інший спитав про нас.

— Я їх поки що ніяк не назвав, — відповів Шарон. — Тільки вчора купив. Ще такі зелені, поки що не спускаю з них очей.

— Що, правду каже? — спитав один з чоловіків, підходячи до нас. — У вас нема імен?

Я похитав головою, на пару з Еммою посилено вдаючи німого. Чоловік з ніг до голови нас оглянув, і під його поглядом мені стало так незатишно, що хотілося вистрибнути з власної шкури.

— А я вас ніде не міг бачити? — Він нахилився ближче.

Я мовчав.

— Може, у вітрині в Лорейн? — підказав Шарон.

— Нє, — і чоловік махнув рукою. — Та, нічо, згадаю ще.

Глянути на нього я наважився лише після того, як він відвернувся. Може, то був один з піратів Смердючки, але в такому разі не з тих, з ким у нас була шарпанина. Підборіддя в нього було перебинтоване, лоб теж. Такі самі пов’язки я помітив у кількох інших чоловіків, а в одного вона була на оці. Я подумав, що вони могли дістати поранення в боях із гримами.