Розділ четвертий

— Він зжер стільки дивних, що наповнив свою порожню душу й перетворився на істоту, яка тільки зовні нагадувала мого брата, а за своєю сутністю ним не була. Ті жалюгідні рештки людяності, які він зберіг у собі за довгі роки, випарувалися без сліду, витекли з нього разом із кольором очей. Порівняно з тим дивним, яким витвір колись був, він схожий на збляклу багаторазову копію оригіналу. Деталі розмиті, колір теж…

— А пам’ять? — спитав я.

— Джек свою зберіг. А жаль, бо так він не забув про Абатон і Бібліотеку душ. А також про те, що я з ним зробив.

— А як він дізнався, що це ви зробили? — здивувалася Емма.

— Можете вважати це братньою інтуїцією. А ще одного дня, коли в нього не було важливіших справ, він катував мене, поки я в усьому не зізнався. — Бентам кивком показав на свої ноги. — Як бачите, я так до кінця й не одужав.

— Але він вас не вбив, — відзначив я.

— Витвори — прагматичні створіння, а помста — не надто великий мотиватор, — відповів Бентам. — Тепер Джек ще більше, ніж раніше, був одержимий ідеєю знайти Абатон. Але для цього йому потрібна була моя машина. І я, щоб нею керувати. Я став його бранцем, його рабом, а Диявольський Акр перетворився на таємний штаб для невеликого, проте впливового контингенту витворів, що заповзялися відшукати й зламати двері до Бібліотеки душ. І це, як ви вже, напевно, здогадалися, їхня головна мета.

— Я думав, вони хочуть відтворити реакцію, яка зробила з них порожняків, — сказав я, — тільки щоб усе було крутіше і краще. «Цього разу все буде правильно», — останнє речення я взяв у повітряні лапки.

Бентам спохмурнів.

— Де ви про це чули?

— Один витвір перед смертю розказав, — пояснила Емма. — За його словами, для цього їм і потрібні всі імбрини. Щоб реакція була потужнішою.

— Повна нісенітниця, — пирхнув Бентам. — Це, мабуть, просто прикриття, щоб збити вас зі сліду. Хоча цілком можливо, що витвір, який вам ці побрехеньки переказав, сам у них щиро вірив. Про пошуки Абатона знало тільки Джекове коло втаємничених.

— Але якщо їм не потрібні імбрини для реакції, — сказав я, — то навіщо вони їх викрадають? Це ж зайвий клопіт.

— Бо загублений контур Абатона не просто загублений, — відповів мені Бентам. — Згідно з легендою, перед тим, як його було втрачено, його також замкнули. І зробили це імбрини. А якщо точніше, то дванадцять імбрин, що прилетіли з дванадцяти найвіддаленіших куточків царства дивних. І тому, хто зуміє знайти Абатон, знадобиться допомога тих самих дванадцяти імбрин, або ж їхніх нащадків, щоб розпечатати контур. Тож не дивно, що мій брат викрав рівно дванадцять імбрин. На те, щоб вистежити їх і вполювати, в нього пішли роки.

— Я так і знав! — вигукнув я. — Просто відтворити реакцію, яка зробила з них порожняків, — це якось дрібно. За цим мусило стояти щось інше.

— Отже, він знайшов, — сказала Емма. — Коул не став би запускати все в дію й викрадати імбрин, якби не знав, де Абатон.

— Ви ж казали, що це легенда, — нагадав я. — А тепер так про нього говорите, наче він реально існує. То де правда?

— Офіційна позиція Ради імбрин проголошує, що Бібліотека душ — це казка, не більше, — відповів Бентам.

— Мені байдуже, що там проголошує Рада, — відказала Емма. — Як вважаєте ви?

— Моя думка — це моя думка, — ухильно відповів він. — Але якщо Бібліотека насправді існує і Джек зуміє її знайти та відкрити, то вкрасти звідти душі він усе одно не зможе. Він про це не знає, але йому потрібен третій елемент. Третій ключ.