Розділ четвертий

— Пуфф, — докинув Нім.

— За легендою, Бібліотека душ розташовувалася на пагорбах стародавнього міста Абатон. Та коли претендент на королівський престол прибув, щоб забрати свій приз, Бібліотека щезла. А разом з нею — саме місто. Щезли, наче їх і не було. На їхньому місці розстилалася погідна зелена лука.

— Здуріти можна, — сказав я.

— Але це порожні вигадки, — нагадала Емма. — Стара казка, от і все.

— «Легенда про загублений контур», — прочитав я на сторінці, на якій була розгорнута книга в моїх руках.

— Можливо, ми ніколи не знатимемо напевно, існував Абатон чи ні, — губи Бентама розтяглися в усмішці сфінкса. — Інакше це була б не легенда. Але, як у випадку переказів про закопані скарби, легендарність цієї історії не заважала людям шукати його протягом століть. Подейкують, що сам Перплексус Аномалус багато років свого життя присвятив полюванню на загублений контур Абатона. Саме так він і знайшов усі ті контури, які в подальшому з’явилися на його уславлених мапах.

— Я цього не знала, — здивувалася Емма. — Усе-таки щось добре з цієї гонитви вийшло.

— І щось дуже погане також, — додав Бентам. — Мій брат теж повірив у цю легенду. А я по-дурному не звернув уваги на цю слабкість — а коли зрозумів, що ця легенда повністю підпорядкувала його собі, було вже запізно. На той час мій харизматичний братик переконав нашу маленьку армію молодих рекрутів, що історія правдива. Абатон існує. Бібліотеку душ можна віднайти. Перплексус підібрався був дуже близько, сказав він їм, тож лишається тільки довершити його роботу. І тоді могутня й небезпечна сила, що в ній міститься, буде належати нам. Їм.

Я надто довго вичікував, і цей задум почав роз’їдати його, мов рак. Вони все шукали й шукали загублений контур, вирушали в експедицію за експедицією, і кожна невдача тільки підсилювала їхній запал. Про мету об’єднати царство дивних було забуто. Усе, чого прагнув мій брат, — владарювати над ним, як ті охочі стати богами в старовину. А коли я кинув йому виклик і спробував перебрати на себе контроль над машиною, яку сам побудував, він оббрехав мене, назвавши зрадником, нацькував на мене інших і замкнув у темниці.

Бентам так сильно стиснув свого ціпка, наче дуже хотів скрутити комусь в’язи. А коли підвів на нас очі, його виснажене обличчя було блідим, як маска смерті.

— Напевно, ви вже здогадалися, як його звуть.

Я метнув погляд на Емму. Її очі були круглими, як повний місяць. І ми промовили разом:

— Коул.

Бентам кивнув.

— Його справжнє ім’я — Джек.

Емма нахилилася до нього вперед.

— Тоді ваша сестра…

— Моя сестра — Альма Сапсан.

Мов громом уражені, ми витріщилися на Бентама. Невже чоловік, який сидів тієї миті перед нами, — справді брат пані Сапсан? Я знав, що їх у неї двоє, раз чи два вона згадувала про них у розмові, навіть хлоп’ячі фотки мені показувала. А ще історію розказала, про те, що вони шукали безсмертя і в 1908 році це призвело до катастрофи. Вони та їхні послідовники перетворилися на порожняків, а потім — на витворів, яких ми знали й боялися. Але жодного брата вона не називала на ім’я, і її розповідь мало нагадувала ту історію, яку щойно розказав нам Бентам.

— Якщо ви кажете правду, — промовив я, — тоді ви, напевно, витвір.