Розділ третій

— Цього й близько не вистачає, щоб компенсувати те, чому їх там піддають. Коли я чую, що вони наближаються, то стараюся сховати найменшеньких. Їх приводять назад вимученими, зі стертою пам’яттю. Я питаю: «Куди вас водили? Що примушували робити?» Але діти ніц не можуть пригадати. — Лорейн похитала головою. — А потім їм сняться жахіття. Дуже страшні. Продавати їх після такого ой як важко.

— Тебе треба продати. — Емма почервоніла від злості й уся тремтіла. — Хоча за тебе ніхто й півгроша не дасть.

Мої руки стислися в кулаки, і я сховав їх у кишені, від гріха подалі, щоб вони, бува, не налетіли на Лорейн. Вона ще могла бути для нас корисною.

— А що з дивними, яких вони викрадають з інших контурів? — спитав я.

— Їх провозять через вхід у вантажівках. Раніше таке було рідкістю. А тепер усе частіше й частіше.

— Сьогодні теж проїхала така вантажівка? — спитав я.

— Кілька годин тому. Вони тут по всій вулиці автоматників виставили, перекрили її повністю. Цілу виставу влаштували.

— А зазвичай такого не роблять?

— Зазвичай ні. Я думаю, тут вони почуваються в безпеці. Ця доставка, мабуть, була важливою.

«То були вони», — подумав я. Тілом пробіг дрож хвилювання, але його миттєво загасив Едисон, котрий кинувся на Лорейн.

— Звісно, вони тут почуваються в безпеці, — прогарчав він, — серед таких розчудесних зрадників!

Я вхопив його за нашийник і ледве встиг відтягти.

— Угамуйся!

Едисон силкувався вивернутись, і на мить мені здалося, що він зараз хапне мене за руку. Але несподівано він розслабився.

— Ми робимо, що можемо, аби вижити, — просичала Лорейн.

— Ми теж, — сказала Емма. — А тепер розказуй, куди їдуть ті вантажівки. І якщо ти збрешеш чи там виявиться пастка, я повернуся й запаяю тобі ніздрі. — Один розпечений палець вона піднесла до самісінького кінчика носа Лорейн. — Згода?

Я цілком міг собі уявити, як Емма це робить. Вона зараз черпала почуття з глибокої криниці ненависті, яку я ще ніколи не бачив у ній повністю відкритою. І хоча в таких ситуаціях, як ця, вона приносила користь, але разом з тим було в ній і щось лячне. Думати про те, на що Емма здатна, якщо в неї буде відповідна мотивація, мені не хотілося.

— Вони їдуть у свою частину Акра. — Лорейн відвела голову подалі від розжареного Емминого пальця. — Через міст.

— Який міст? — спитала Емма, підносячи палець ближче.

— У горішньому кінці Кіптявої вулиці. Але перейти його навіть не намагайтесь, якщо вам дорогі ваші голови, бо їх з вас знімуть і настромлять на палі.