Розділ третій

— Насправді все не так. Вони прийшли до мене з власної волі. Я їхній агент.

— Ти їхня сутенерка, — виплюнула сердито Емма.

— Без мене вони б повмирали з голоду. Чи їх би забрали.

— Хто забрав?

— Ти знаєш хто.

— Я хочу почути, як ти це кажеш.

Жінка розсміялася.

— Це невдала думка.

— Он як? — Я підійшов поближче. — Чому ж?

— У них скрізь є вуха, і їм не подобається, коли про них тріпаються.

— Мені вже доводилося вбивати витворів. Я їх не боюся, — сказав я.

— Тоді ти ідіот.

— Укусити її? — спитав Едисон. — Мені дуже хочеться. Трішечки.

— Що відбувається, коли вони забирають людей? — Прохання пса я пустив повз вуха.

— Ніхто не знає, — відповіла вона. — Я намагалася розвідати, але…

— Я чомусь не сумніваюся, що ти дуже активно намагалася, — саркастично промовила Емма.

— Вони часом приходять сюди. Скуповуватися.

— Скуповуватися, — повторив Едисон. — Гарне слівце, нічого не скажеш.

— Щоб використати моїх людей. — Вона роззирнулася. Голос знизила до шепоту. — Я терпіти цього не можу. Ніколи не знаєш, скільки людей їм знадобиться, на який час. Але ти даєш їм те, що вони просять. Я б поскаржилась, але… скаржитися не можна.

— На те, що вони тобі платять, ти точно не скаржишся, — презирливо мовила Емма.