Розділ третій

— Та невже? — глухо промовив Едисон.

— Вона з радістю вам покаже. — Лорейн заговорила в трубку, підкликаючи дівчинку до вікна.

— Це не обов’язково, — крізь міцно зціплені зуби сказала Емма.

— Це їхня робота, — сказала Лорейн. — П’ята, іди-но сюди!

Дівчинка підійшла до стола, заставленого пляшками, вибрала одну, наповнену багряною рідиною, і стала пити. Осушивши пляшку, вона поставила її назад на стіл, смачно гикнула і підійшла до стільця з плетеною спинкою. За мить вона знову гикнула, і її ноги почали відриватися від землі, підіймаючись догори, тоді як голова лишалася на тому ж рівні. Після третього гикання її ноги піднялися на дев’яносто градусів, і дівчинка лягла на спину в повітрі. Єдиною опорою їй була спинка стільця під потилицею.

Мабуть, Лорейн чекала від нас бурхливішої реакції, але ми, хоч і були вражені, та зберігали гробову мовчанку.

— Важка публіка, — зауважила вона і відпустила дівчинку.

— Що ж, — Лорейн повісила трубку і повернулася обличчям до нас. — Якщо з побаченого ніщо не припало вам до душі, в мене є домовленості з іншими стайнями. Ваш вибір у жодному разі не обмежується тим, що ви бачили тут.

— Стайні. — Еммин голос звучав рівно, але я розумів, що це тільки на поверхні, а всередині в неї все кипить і нуртує. — Тобто ви хочете сказати, що обходитеся з ними як з тваринами?

Лорейн уважно подивилася на Емму, і її погляд переметнувся на чоловіка в пальті, що стояв на чатах у глибині зали.

— Звісно, ні, — запевнила вона. — Це дуже цінні активи. Їх добре годують, забезпечують відпочинок, тренують працювати під тиском. Вони чисті, мов щойно наметений сніг. Більшість із них ніколи не торкалися ні краплини амбро. І в мене в кабінеті лежать документи, які це підтверджують. Або можете спитати в них самих. Номери тринадцять і шість! — гукнула вона в трубку для перемов. — Підійдіть і скажіть цим людям, як вам тут подобається.

Хлопчик і дівчинка встали та підійшли, човгаючи, до вікна. Хлопчик узяв трубку для перемов.

— Нам тут дуже подобається, — механічно промовив він. — Мама з нами чудово обходиться.

Він передав трубку дівчинці.

— Ми любимо робити свою роботу. Ми… — вона замовкла, силкуючись пригадати слова, які колись вивчила й забула. — Ми любимо свою роботу, — пробурмотіла зрештою.

Лорейн роздратовано їх відпустила.

— Отакі справи. Я можу дати вам одного чи двох на тест-драйв, але якщо й ці не підійдуть, мені потрібен буде авансовий платіж.

— Я б хотіла побачити ті документи, — Емма скоса позирнула на чоловіка в пальті. — Ви казали, у вас у кабінеті лежать. — Руки, які вона стискала в кулаки по боках, почали червоніти. Я розумів, що нам треба якнайшвидше звідси забиратися, поки ситуація не вийшла з-під контролю. Байдуже, якою інформацією могла володіти ця жінка, битися за неї не варто було. А врятувати всіх цих дітей… ну, хай це прозвучить безсердечно, але нам спершу треба було врятувати своїх дітей.

— Взагалі-то в цьому нема потреби, — сказав я, нахилився до Емми й прошепотів: — Ми повернемося й допоможемо їм. Але в нас є пріоритети.

— Документи, — проігнорувала мене Емма.