Розділ перший

— Насправді так. Я розумію, що він мерзотник, але…

— Мерзотник? Та він практично зізнався в тому, що веде справи з витворами! Може, він навіть один із них!

— …але він корисний мерзотник. У мене таке відчуття, що він точно знає, куди повезли наших. Треба тільки правильно його порозпитувати.

— Тоді не соромся, — сердито відрізала вона.

Я повернувся обличчям до Шарона і, чарівливо всміхаючись, спитав:

— Що ви можете розказати мені про свої екскурсії?

Човняр одразу ж просяяв.

— Нарешті! Тема, на яку я вільно можу розмовляти. Є в мене тут деяка інформація…

Рвучко розвернувшись, він пішов до найближчого стовпа, до якого було прибито поличку, а на тій поличці стояв череп у старому прикиді авіатора — шкіряний шолом, круглі окуляри, стильний шарф. Між зубів у нього було затиснуто декілька проспектів. Один з них Шарон узяв і простягнув мені. То була дешевенька брошурка для туристів, така з вигляду, наче її надрукували, коли мій дід був ще малим хлопцем. Поки я гортав її сторінки, Шарон прокашлявся і заговорив.

— Зараз поміркуємо. Родинам подобається пакет «Голод і полум’я»… вранці ми піднімаємося вгору річкою й дивимося, як машини вікінгів під час облоги катапультують через міську стіну отруєних овець, потім гарненько полуднуємо їжею з термосів і повертаємося ввечері шляхом Великої пожежі 1666-го, яка особливо тішить око після настання темряви, бо язики полум’я дуже мальовничо віддзеркалюються у воді. Така краса. Або, якщо у вас є всього кілька годин, можемо добряче пошибеникувати. Док Смерті одразу після заходу сонця — популярна розвага серед молодят у медовий місяць, під час якої пірати, наділені даром дуже смачно лаятися, виступають із барвистими промовами, а потім їх чіпляють на шибеницю. За невеличку доплату ви навіть можете з ними сфотографуватися!

Усередині брошури усміхнені туристи на ілюстраціях насолоджувалися видовищами, які він описував. На фото, розміщеному на останній сторінці, один із Шаронових гостей позував із бандою грізних піратів, до зубів озброєних ножами й рушницями.

— Дивні таким чином розважаються? — зачудовано промовив я.

— Ми марнуємо дорогоцінні хвилини, — прошепотіла Емма, неспокійно озираючись назад. — Він просто тягне час, чекає, коли з’явиться наступний патруль витворів.

— Я не думаю, — відповів я. — Зачекай трохи…

А Шарон базікав собі далі, наче й не чув, про що ми говоримо.

— …і ви побачите голови всіх божевільних, акуратно настромлені на палі, коли ми пропливатимемо попід Лондонським мостом! І нарешті, наша найпопулярніша екскурсія, котра в моєму особистому списку посідає перше місце. Але… не зважайте, — хитро примружився він і махнув рукою. — Так, якщо подумати, я сумніваюся, що вам цікавий Диявольський Акр.

— Чому ні? — спитала Емма. — Там занадто гарно й приємно?

— Насправді то доволі незатишна місцина. І, авжеж, там не місце дітям…

Емма так тупнула ногою, що весь прогнилий причал здригнувся.

— Це туди забрали наших друзів, так?! — закричала вона. — Так?!