Розділ перший

Я підвів погляд на човняра-велетня.

— То це ви? — усе ще вагаючись, спитав я. — Ви… Шарон?

— У плоті й крові, — відповів він. І від єлейності його голосу волосся на моїй потилиці стало сторч.

— О птахи! Ви нас, чоловіче, до напівсмерті перелякали! — дорікнув йому Едисон. — А без усього того гучномовства й реготу ніяк не можна було обійтися?

— Прошу вибачити. Я куняв, а ви мене перелякали.

— То це ми вас перелякали?

— Я було подумав, що ви справді хочете вкрасти мій човен, — усміхнувся він.

— Ха-ха, — силувано розсміялася Емма. — Та ні, ми просто… перевіряли, чи надійно він пришвартований.

Шарон розвернувся і поглянув на човник, просто прив’язаний мотузкою до дерев’яного стовпа.

— А як ви його знайшли? — спитав він. Під каптуром показався тьмяно-білий серпик широкої усмішки.

— На судні… повний порядок, — сказав я, нарешті вивільнивши ногу з діри. — Дуже надійне, е-е, швартування.

— Я б сама кращого вузла не зав’язала, — запевнила Емма, допомагаючи мені звестися на ноги.

— До речі, — мовив Едисон. — А ті, хто наважилися… вони справді всі… — Позирнувши на темну воду, він гучно проковтнув слину.

— Та не зважайте, — відповів човняр. — Раз уже ви мене розбудили, я до ваших послуг. Чим можу вам допомогти?

— Нам потрібно взяти напрокат ваш човен, — твердо заявила Емма. — Але без вас.

— Цього я дозволити не можу, — похитав головою Шарон. — Я незмінний капітан цього судна.

— Що ж, дуже шкода! — і Едисон притьмом розвернувся, щоб почимчикувати геть.

Але Емма зловила його за нашийник.

— Стій! — просичала вона. — У нас тут ще є справи. — І вона привітно всміхнулася човняреві. — Нам стало відомо, що багато дивних пройшли через це… — Вона роззирнулася навколо в пошуках відповідного слова. — …місце. Чи не тому, що тут неподалік є вхід у контур?

— Не розумію, про що ви, — незворушно відповів Шарон.