Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Я попитала людей довкола: що вони про це думають? Чи не жаль їм мирних людей, які загинули в столиці Росії? Але мені сонно відповідали одне й те саме:

— Це їм за війну в Чечні!

— Кому — «їм»? — перепитувала я.

— Москвичам клятим!

До чого тут саме москвичі, для мене лишилося загадкою.

Після всіх цих подій приснився сон: за великим дерев’яним столом, надворі, сиділи чорти й грали в карти. Двоє чортів були руді, а двоє — чорні як смола.

— Ми граємо на дýші, — хихикнув один із рудих і клацнув об лаву хвостом. — Не важить, хто програє, а хто виграє. Або ми забираємо душі поганих людей, або вони, — він показав на смоляних побратимів, які виглядали зовсім недружньо.

P. S. На квартиру знову пішла електрика — кілька днів ми сиділи без світла.

Я одержала свою офіційну перепустку кореспондента газети і тепер можу вільно ходити до міністерств Чечні й до Будинку уряду.

Цілую тебе.

П.

Заступник шефа в моїй газеті Алан весь час створює провокації, і я вихиляюсь, як еквілібристка, аби не посваритись. Остання його теорія про те, що я когось «боюсь» і «від когось ховаюсь», мене сильно зачепила, і я викликала його на розмову.

Так, я мала неприємності у зв’язку з моїми статтями, але я нікого не боюсь. Не треба створювати хибні настрої.

В Іраку вбили синів Саддама Хусейна, Удея та Кусая, а також його онука, хлопчика чотирнадцяти років. Тому, хто видав місце їхнього перебування, належить винагорода — тридцять мільйонів доларів. Підлість подорожчала! Юді заплатили всього тридцять срібняків. Якби він жив у наш час, непоганий би наскиртував капітал!

P. S. Люди зовсім перестали боятися Бога.

П.

Учора солдати, ті, що на «Вишці» біля нашого будинку, знову стріляли. Як набридли серед білого дня автоматні черги та «бух-бух» із гранатомета. Люди, охоплені жахом, забігають у під’їзди, кричать. Діти плачуть.

У нас з’явилася нова сусідка. Молода чеченка Зарета дивовижної краси: світловолоса, синьоока. Вона заміжня за некрасивим старим чеченцем. Про себе розповіла: у 15 років, після восьмого класу школи, батьки видали її заміж. Свого чоловіка вона вперше побачила тільки після весілля! Життя важке. Чоловік б’є. Повернутися до батьків вона не може — там бідність. Змирилась. Має дитину, хлопчика.

Зарета багато хворіє. Зовні молода жінка подібна до голлівудської кіноакторки. Хитра, як лисиця: заманила мене допомогти їй зі збиранням, а сама стала знайомити з «чоловіковим братом», на прохання своїх мужчин. Я відразу пішла, але встигла суворо їй дорікнути.

Три роки, як затонув підводний човен «Курськ». 118 осіб загинули. Усі офіційні версії, на мою думку, липові.