Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

У моєму житті з осені 1994 року сонце сходило багато разів, і я навчилася класифікувати страх як давній об’єкт усвідомлення.

Божевільний Юрочка, хлопчик-сусід, теж помилявся, стверджуючи, що в кімнату влетів снаряд і насправді ми дуже давно мертві. Ми не загинули — ми перейшли на інший рівень буття. Я знаю це напевне, прощаючись із містом свого дитинства і своєї юності.

Прощавай, сіре дощове небо! Прощавай, криваве руде сонце! Прощавайте, курні вулиці в кіптяві згарищ! Я люблю вас і одного разу відчую знову.

Коли земне тіло перетворюється на попіл, ми переглядаємо життя, захоплюючи моменти істини: то нехай сьогоднішній дощ і канонада за пагорбом повторяться!

Нехай прогримить грім. Нехай тунель із кривавого сонця забере в кращий світ усі заблукалі душі. Нехай махові колеса здійснять свій оберт.

Поліна

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!