Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Зненацька до нас у квартиру заявився син Таїси, нашої квартирної хазяйки. Раніше ми з ним практично не спілкувалися. Моя мама доглядала маленьку дочку Таїси як нянька, а я гралася зі старшою дочкою, навчала її карате.

Синочок був у зміненому стані свідомості, вочевидь, щось прийняв, тому що зовсім нічого не тямив і ніс ахінею. Ми його чемно виставили. Цього ще бракувало! Ми не можемо псувати стосунки з його матір’ю, але нам такі візитери не потрібні.

Зараз я няньчу дівчинку двох років Тамілу. Платять 20 р. на день — хоч на хліб.

Російські солдати на «Вишці» вчора казились і в п’яному вигляді стріляли з автомата по житловому двору. Разів зо два кинули згори гранати.

Прибігав син Джамалая — просив мої вірші, які я давала в місцеві газети.

P. S. Перечитала книжки з астрономії, які є в нас удома, і зробила висновок, що колись люди самі були «прибульцями» на цій прекрасній планеті. Імовірно, вони захопили її і тепер, зовсім позбавлені жалю, продовжують нищити.

P. P. S. Знайшла дві зморшки в себе на лобі. Багато думаю.

На Землі зараз лютує невідома вченим хвороба — атипова пневмонія. Проти неї немає ліків.

З’явилася вона, як усі подібні захворювання, раптово. Померло на сьогодні понад сто людей.

Приємні новини: сусід Анкел Бенс приніс дві котлети! Ми накинулися на них і з’їли. Досита ми їли тільки до війни.

Мамі знову погано з серцем.

В Іраку війна. Узяли штурмом місто з моєї улюбленої казки — Багдад.

Поліна-Будур

Пізній вечір.

Коли бардак закінчиться?! Знову на «Вишці», де розташовано пост військових, прямо біля житлових будинків, російські солдати нажерлися горілки. Сусіди їм її продають, хай їм грець! Солдати нестямно репетують (може, їм увижається від паленої горілки нечиста сила). Стріляють із різної зброї. Рази два моторошно бухнув гранатомет.

Стіни будинку затрусились, я нажахано, разом із мамою та котами, притислась у коридорі до підлоги. Судячи з того, як забігали інші мешканці по своїх квартирах, вони теж поспішають у коридорні ніші. Там стін більше — є ілюзія рятунку.

Знову не спати всю ніч?! Знову всю ніч стрілянина?! Які тварюки!

Заходив у гості Сімка. Книжки приніс. Ті, які ми давали днями. Розповів про себе: як у Першу війну в Ґрозному сидів у підвалі і, щоб позбутися страху смерті, вивчив при каганці підручник географії. У школі як слід не вчився, зате тепер знає всі столиці світу, назви великих міст, річок і озер.

— Перевірте мене! — попрохав Сімка. — Мені нікому продемонструвати свої великі знання. Нікому це не потрібне.

— Столиця Албанії? — навмання бовкнула я.