Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Там душа й повітря чисті!

І, мов срібло, усмішка ясна.

Я не бачила себе збоку. Мала всього 12 років у світі людей. Але знала, що я дуже давня, сильна й прекрасна. Я втілилась у дорослу жінку з довгим смарагдовим волоссям у білосніжній туніці.

— За твоє повернення! — підіймалися келихи за столом. — За твоє повернення!!!

Але тільки-но я взяла свій келих із нектаром, як сталося щось. Це як клацання вимикача: раз, і я залишилася в темряві. Усе зникло. А у світі людей у цей самий час лікарі повернули мене до життя.

Минав 1997 рік. Серпень. І от уже шість років я шукаю в усіх книгах рядки, які мені співав Аполлон, і ніде не можу знайти їх. Не можу розгадати, що в них зашифроване.

Ось які я пишу вірші:

Ми раніше уже помирали.

Десь далеко, не в наших краях.

Кров’ю змита вечірня заграва

Відкривала для Місяця шлях.

І, вдихнувши нічну прохолоду,

Не узявши й плащів мандрівних,

Піднімали до вуст насолоду

Різноколірних трав степових.

У потоках чарівного світла

Ми злітали! Скоріше! Вперед!

У краї, де Міста заповітні,

Звідки Вічність початок бере.

Потім ми крізь світи повертались,