Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Він швидко попрощався й пішов, втягнувши голову в плечі, немов шкідливий кіт. На прощання побажав нашому дому миру й добробуту. Уже спускаючись сходами, Сімка все бурмотів:

— Треба ж… і таке буває.

Поліна-Будур

Я торгувала на Північному базарі. Ібрагім, який має 24 роки й торгує неподалік деталями від машин, присилав сестер і маму — подивитися на мене. Ті прийшли, поговорили про етикет, купили книжки.

Я подобаюсь Ібрагіму, і він не приховує цього. Ібрагім чорноокий, худенький, з попелястим волоссям. У нього багато братів і сестер — вони всі живуть в одному будинку. Метушня й гумор об’єднують усіх у цій оселі. Сам Ібрагім, крім торгівлі на ринку, навчається у вищій школі.

Газети взяли на друк мої статті та оповідання. Мені виплатили аванс. Частину боргу я віддала Лечі й узяла ще книжки під реалізацію.

В інституті скасували іспит. А я так готувалася — читала при каганці книжки, писала конспекти! Прикро.

Хворію. Після війни радіоактивний фон у цій зоні перевищує норми. Трави ростуть неймовірно високі, і багато змій.

Коли я була в центрі Ґрозного, то зустріла парубка, який скаржився на постійне погане самопочуття. Прямо на вулиці, на аркуші, написала йому дихальні вправи з йоги. Він зрадів. Сказав, що його звати Анзор і він працює в газеті «Плюс». Запросив мене туди — щоб я могла попрацювати журналістом позаштатно.

Була в районі Центрального ринку. Біля нього величезні чорні скелети, немов згорілі людські кістяки. Це будинки.

Літня чеченка плакала — роздавала пиріжки, поминала чоловіка, свого брата. Вона розповіла, що її брат жив в одному з цих будинків. Коли влучила бомба, почалася страшна пожежа — верхні поверхи відрізало від нижніх, і люди горіли. В одній із квартир були мати й дитина. Мати в паніці вискочила з житла, а дитина залишилась. Повернутися мати не могла — вогонь затримував. Брат цієї жінки проліз крізь полум’я і зумів знайти дитину. Будинок хитало — обстріл тривав. Стали валитися внутрішні конструкції. Тоді чоловік кинув дитину вниз сходовим прольотом, крізь вогонь. Дитина трохи обгоріла, але мати зуміла впіймати її, схопити й вибігти з нею надвір. А чоловік загинув у вогні.

Я помітила, що дівчата в інституті мене цураються через те, що я погано вдягнена і вчусь без дачок педагогам. Звичайно, через російське прізвище теж. До всього російського в Чечні непримиренна ненависть. Я маю необережність носити прізвище, яке дісталося мені від діда по моїй матері. Усім не поясниш свою багатонаціональність.

Студентки носять коштовні речі, золото. Деякі однокурсники навіть намагалися принизити мене, посміявшись, що в мене не модний одяг, а старе лахміття. Проте, коли я спитала у відповідь, скільки сур із Корану вони знають напам’ять, чи вивчили матеріал до іспитів, чи читали Тору, студенти, соромливо потупившись, швидко відступили.

Двадцять другий випадок втрати пам’яті в Росії. 14 березня 2003 р. чоловік вийшов з дому і зник. 17 березня його знайшли в безлюдному місці. Що за експерименти?

У газеті «Молодість» мої роботи під різними прізвищами-псевдонімами друкуються відразу на трьох шпальтах.

Була в газеті «Плюс». Віддала статті. Бачила Анзора. Сказав, що займається за методикою йогів. Дякував.

Вирішила, що можу скласти екстерном іспити в інституті відразу за два-три роки. Я здатна на це. Запропонувала в деканаті. Але мені не дозволяють. Кажуть:

— У нас такого ще не було!

Тоді буду вчитися на двох факультетах. Сходила до університету. Можливо, варто вступити на філологічний факультет. Не можна гаяти час. Людина повинна встигнути зробити й дізнатись якнайбільше за це життя. Тим більше що в нас у республіці офіційно перша вища освіта — безкоштовна! Тільки друга, додаткова, за гроші. Але поки ти не закінчив навчатись і не одержав диплом про першу освіту, то можеш учитись і на другому факультеті — безкоштовно!

Мама мене взагалі відмовляла від навчання у вищій школі. Казала, що вища освіта ні до чого. Потрібен простий фах, і потім якомога швидше слід почати працювати на виробництві. Але працюю й допомагаю своїй родині я з восьми років — майже як діти за царя. Торгувала на ринках, базарах. Ніяких канікул — ніколи. Усього, що я знаю, мене навчило життя.