Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Ще вранці двоє невідомих хлопців підбігли до наших столів. Вони попрохали передати записку Козерогові та його друзям: «Потрібна допомога. Валет підійде. Шок». Знаю, що негарно, але в записку я зазирнула. Ні чорта не зрозуміла. Віддала папірець своїм сусідам-торгівцям, щойно вони з’явилися. Записка справила враження. Вони затрусились від жаху й миттю зникли.

Ми купили сосиски! Уперше за три останні роки! Яке щастя!

Мій кіт Борзик видужав після поранення й гладшає!

Убитого брата Чорного Принца бачу як живого. Йому вже ніхто не нашкодить. Я напишу його ім’я — Салман. Він часто підходив до наших столів. Пригощав мене й Мадину чаєм.

Аллаху! Бережи моїх живих друзів! С, Т, Є, А та інших. Ми живемо в пеклі! Виявляється, воно тут, на землі!

Будур

Мама весь день була вдома в хазяйки нашої квартири. Прибирала в неї, доглядала дітей. Ми в цілковитій залежності. Виживаємо. Вдячні всім, хто простяг руку допомоги!

Увечері старшій Таїсиній дочці я допомагала збиратися до дитячого табору. Школярів відправляють у м. Нальчик. Дітей-росіян у школах немає. А якщо є, то одна дитина на всю школу. Уявляю ставлення до неї! Як їй важко витерпіти всі приниження. І як нервують її батьки!

Я не вірю людям. Нікому. Ніяким. Ніколи.

20 березня мені виповниться 17 років! «Страшно, аж жах!» — слушна фраза зі старого фільму. Я ходжу пильно запнута хусткою, як Квазимодо-страшило. Я повністю, абсолютно самотня. Багато ровесників почали пити. Уживати наркотики. Дивлюся на це з жахом.

На планету Земля я прийшла, щоб стати свідком. Видно, свідок — моя карма. Я — свідок, але я — не учасник. Мені ще гірше. Виходить, я повинна все записувати. Фіксувати історію. Не знаю, чи зрозуміють ті, хто прочитає мої записи: зло калічить тих, хто його чинить, набагато сильніше, ніж тих, над ким його чинять.

Знаєш, Щоденнику, інколи я буваю щаслива. Коли розмовляю сама з собою. Аби тільки відпочити від навколишнього життя!

Удалині працює установка «Град».

Ранній похмурий ранок. Удалині стріляють. Але треба їхати на ринок. Працювати, щоб купити їжі мамі й собі.

Ми ще в цьому світі!

Їздила по талони на харчі. Дізналася, що Чорному Принцу в лікарні стало краще! Хвала Всевишньому!

Вимкнули газ. Електрики давно немає! Сусід-міліціонер кип’ятив на старому примусі чайник! Ми пили чай! Може бути людиною?

Субота. Єврейський вихідний. Я вдома.

Учора на ринку дивом урятувались! Приблизно в двохстах метрах від нас із даху Будинку моди обстріляли відразу два БТРи. Сказали, що вбили трьох російських солдатів. Я вбитих не бачила. Відстань велика. Стрілянина, коли таке скупчення людей! Центр міста, ринок! Діти! Жінки! Військові почали у відповідь стріляти з гармати! Порохом запахло звідусіль. Таїса, моя хазяйка, кричить:

— Кидай товар! Кидай! Хапай гаманець і тікай, тікай!