Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Ми пам’ятаємо добро твоєї мами. Пам’ятаємо коротку дружбу з тобою.

Дозволили йому забрати й продати нашу стару ванну і стару газову плиту. Самі ми їм не дамо ради. З гумором зазначили:

— Це, звичайно, не старовинна книжкова шафа 1924 року, але на цигарки, хліб і пиво тобі вистачить!

Ми постаралися розбудити рештки совісті цієї людини. Як показали події — цілком даремно!

Джим і Золіна, випереджаючи конкурентів, рушили по «подарунки». Поки Володина мама та Лейла вантажили книжки, зник їхній кольоровий пакет. Ми про його існування не знали. Згодом жінки розповіли, що поставили пакет під Джимове вікно. Ми від’їхали. Вони похопились! Повернули машину назад. Але пакета на місці не було. Володина мати й тьотя Лейла нас кинули! Засмучені, обидві жінки пішли шукати свої речі.

Борзови почали сварити жінок із нами. Вони додумались, як потягти час. Заявили, що пакет із документами та грішми — в одному з наших мішків (?). У книжках. Вони «бачили» його там.

Коли ми заїхали в новий для нас двір, було темно! Розплатилися з водієм пральною машинкою, подарунком мого діда. Розбирати й затягати наше майно нам допомагали незнайомі підлітки. Але ніхто нічого не вкрав! Дітям ми віддячили моїми іграшками й печивом. Мучились із шафою, ледве її занесли!

У під’їзді цього п’ятиповерхового будинку багато цілих квартир! Мешканців мало: бабуся-росіянка з сином-інвалідом на першому поверсі. Чеченська родина на нашому поверсі. Троє дітей, чоловік і дружина. Четвертий їхній син утік від армії, не абикуди, а в Арабські Емірати!

Чоловік, одначе, співробітник російської міліції. Його дружина — родичка Айшат і Адама, брехунів, які колись оббрехали Валю й Альонку. «Міліцейська родина» дала їжу. Вони підтримали наш підупалий бойовий дух: «Біліть, мийте стіни! Ми допоможемо!»

Наступного дня приїхали Лейла з Володиною мамою. Разом з нами вони почали розбирати книжки, шукати пропажу — кольоровий пакет! Виявляється, в ньому лежали близько трьох тисяч рублів. Два паспорти — Лейли та її чоловіка. А також двісті доларів на поминки Вахи-Володі.

— Треба ж так! Наварилися з убитого! І нас очорнили! Хотіли підмішати у свою брудну справу! — обурювалася мама «подвигами» колишніх сусідів.

Наплювавши на безпеку, ми поїхали назад, у свій рідний двір. Відразу пішли до матері Борзових. Говорили про гріх. Про покарання Всевишнього за вкрадене у людей, які в горі. Про крадіжку в мертвого, з поминок!

Потім ми з’явилися до Джима й Золіни. Бадьоро повідомили про рішення знайти пакет. Зняти з нього відбитки пальців. Зажадати, щоб усіх, хто живуть у цьому дворі, перевірили! Домагалася моя мама від подружжя клятви: «Клянемось Аллахом, ми не брали!» Але так і не домоглась. Тоді мама наголосила:

— Незважаючи на сварку з другою родиною у дворі, я впевнена: з тих сусідів ніхто не підходив! Ніхто пакет не брав!

Мама спеціально повідомила:

— Мати Вахи-Володі та Лейла, які допомагали нам під час вантаження, моя дочка й особисто я подамо заяви в міліцію. Завтра! Строк подумати — одна ніч! У чоловіка Лейли в міліції Заводського району є зв’язки!

Хитрі злодюжки злякались. Повернули вкрадене. Ту суму, що належала Лейлі, і її документи. Гроші матері покійного Володі не віддали! Розрахували тонко: жінка — росіянка, хоче поїхати звідсіля живою.

Джим з’явився вранці наступного дня до Лейли й повернув частину вкраденого. Він, пройдисвіт, примудрився ще й випрохати грошову винагороду за знахідку. Розповів Лейлі, що той пакет знайшла Золіна.

— Ну хіба могло бути інакше?! — сміялася моя мама. — Тільки вчора ми разом з ними ходили, шукали. Нічого не було! Мабуть, пакет цієї ночі «прилетів»!

Ще варіант складеної Джимом брехні: «Російська жінка, що втратила сина, випила. У горі вона забула, куди поділа двісті доларів. Сама винна. Я співчуваю їй!»