Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Вона постійно когось боїться. Сказала, що, побачивши чужаків, її чоловік спершу навіть хотів утекти зі свого балкона третього поверху!

Зрозуміло, у дворі нових людей ніхто ні про що не питає. Вони мають серйозний вигляд, зброю. Якщо маєш такий вигляд — заходь і живи, де захочеш, у будь-яку квартиру. Люди навкруг давно залякані тотальною сваволею! «Осліпла» й «оглухла» бабуся-росіянка на першому поверсі. Те саме сталося з чеченською родиною міліціонера.

Отож: троє брюнетів і один блондин зайняли, нікому нічого не пояснюючи, квартиру № 58. Саме під нами! Поки що тихо. Тільки ночами б’ють ногами у двері на другому поверсі. Ці самі фокуси синхронно повторюють на четвертому поверсі над нами. Але наш міліціонер не виходить. Навіть маючи зброю!

Будур

Четверо хлопців, які зайняли квартиру № 58, не з’являються. Мабуть, вони тут не житимуть і просто поставили речі.

Аліка немає. Шукати його в селищі, в передмісті я не можу. Там живе його бабуся. У бабусиному дворі в бочці є те, що мені дуже хотілося б мати для особистої самооборони. Алік поїхав туди два тижні тому. Чи не трапилося з ним лихого? Молодики йдуть і не повертаються додому.

Зіткнулась у своєму під’їзді з чеченськими хлопцями із заможної родини. Вони несли чужі двері! Зняли з квартири другого поверху. По очах видно: вживають наркотики.

Треба бути насторожі! Звичайно, я розумію, в республіці роботи немає! Молодь пити й палити хоче щодня. І від ласого шматка ніхто не відмовиться. От і ходять по чужих під’їздах міцні й сильні, нагодовані старшими ледарі. У всіх дворах — однаково. Діти подорослішали між війнами, багато хто з підлітків не зміг закінчити школу. Їм добре знаний страх під обстрілами та бомбардуванням. Бачили смерть. І постійне масове злодійство навколо себе. Не день, не два, не один рік, а протягом кількох років! Отакі їхні життєві зразки. Люди поспішають! Змагаються між собою у винесенні й у продажі того, що ще не вкрадено й не продано.

Гадаю, історики визначать нашу молодь як втрачене покоління.

Були неприємності з сином Таїси. Її син на рік молодший за мене. Він удень катався по шосе на велосипеді. І тут прогримів вибух! Підлітка не поранило. Але він мало не постраждав за чужі дії. За хлопцем погналися військові, подумавши, що він має стосунок до вибуху. (Вони саме повз проїжджали на БТРі.) Звичайно, він був непричетний — він катався по цій самій дорозі, граючись і пустуючи. Школяр таки втік. Він кинув велосипед. Стрімко забіг на горище сходами нашого будинку, звідти — на дах. Мчав по ньому, обминаючи провали, на протилежний бік. Крізь люк спустився в рідний під’їзд. Хлопець таки вдало дістався своєї квартири. Замкнувся! Уцілів! Слава Богу!

Будур

Я вдома. Привіт!

Завтра небезпечний день! День депортації чеченців з рідної землі. Можливі теракти — на пам’ять про загиблих під час переселення.

З Козерогом один день — дружба, другий — мовчання й відчуженість.

Чеченочка Вайда, та, в якої тато «секретний агент», обіцяла передивитись одяг старших сестер. І принести в дарунок!

Я ходжу в «гуманітарній» синій болоньєвій куртці. Куртку я одержувала з великими труднощами, зі скандалом, протягом тижня! Ніхто не хотів давати мені допомогу. Але, влаштувавши істерику в установі з допомоги населенню, я змусила дати мені куртку, тому що не можу ходити в дірявій. Холодно. Прохала й для мами, але не дали. «Бідні», кому допомога належить згідно з категоріями, — багатодітні родини, вагітні, люди старші за 60 років і т. д., — під’їжджали по гуманітарні куртки на іномарках! Їм іще чомусь вручали дорогі матраци.

Не секрет, що чеченці не здають документів своїх померлих родичів. Тому одержують допомогу на всіх дідусів і бабусь, яких давно немає на світі! Весь ринок у продовольчих «гуманітарних» консервах. Їх на ринок здають КамАЗами! А такі люди, як ми з мамою, — голодні. Куди дивиться влада?!

Джинси, подаровані мені Аміною, яка продає чай, — єдині. Вони починають рватись.

Сьогодні чітко чути гарматну канонаду. Свято Курбан-Байрам!

Царівна