Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Забирай Поліну-Фатиму собі. Вона мерзне тут. Хворіє! Хто її візьме за дружину, з матір’ю-росіянкою?!

А цей «красень» до мене:

— Ну що? Будеш зі мною спати як друга дружина?

Я від слів Лечі мало не розридалася. Стала перекладати товар на столі. Не витримала, звернулася до Таїси:

— Я з ним поговорю! Присоромлю!

Таїса злякалася. Схопила за руку. Заходилася пояснювати:

— Не годиться! Ти що?! Дорослому чеченцеві будеш виговорювати?! Терпи!

Вона благала мене не ходити. Але я відсмикнула свою руку й утекла від неї. Я завадила Лечі та двом доларовикам рахувати їхні гроші. Заявила йому:

— Ви підете зі мною, і ми поговоримо!

— Бачиш, я зайнятий. Почекай! — попрохав він.

Але я чекати не могла. Я знала: є варіант — залишитися без товару. Зовсім без грошей. Мене можуть підставити, зробивши мені недостачу.

— Чекати не буду! — вимагала я.

Брат хазяїна книжок, Лечі, підійшов до мене.

— Ви — старий поряд зі мною! — стрілила я. — На сорок років за мене старший! І тільки тому ви не одержали по фізіономії! Мені соромно за вас! Знаючи моє ставлення до життя й до релігії, як могли ви сказати таку мерзоту?! Ви мені за віком як батько або дід! Я завжди ставилася до людей ваших літ із повагою. Особисто до вас — із вдячністю! Тому що допомагати вижити чесною працею — свята справа! Вам здалося, що я повинна вам дякувати, як вулична дівка?! Ви помилилися! Краще я помру голодною. Так! Я голодуватиму! Мені не потрібен ваш товар!

Він отетерів! Навколишні слухачі — теж. Солідний чоловік, сімейний, побожний чеченець перепросив мене, голосно, привселюдно, п’ять разів! Його бліде обличчя стало рожевим.

— Це був невдалий жарт. Таке ніколи більше не повториться! Вибач! Вибач, заради Аллаха!

Я бачила: йому соромно! Старший брат хазяїна книжок швидко пішов. До своїх вибачень Лечі встиг додати:

— Торговельні стосунки залишаться, як були. Ти мені вибачиш?

На обличчях людей навколо я побачила явне невдоволення моїм учинком. Думки розділилися. Плітки оббігли ряди! Ринок є ринок! Пізніше багато продавців крутилися біля мого стола. Бажали подивитися — що за молода «нахабна росіянка».

Удома я зробила уроки й читала книжку. Автор — Італо Кальвіно. Мені сподобались оповідання «Стежка павучих гнізд» і «Дорога до штабу».