Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Щоб сильно не втручатися в сьогоднішні дурниці, я крикнула:

— Досить! Ви явно переїли і з жиру казитесь! — І повела свою маму у квартиру. Але мама встигла прокричати про підлі душі:

— Навіть своїх сиріт не жаліють і крадуть дитячі куртки. Нещирі й брехливі, — бурмотіла мама.

Я ж приготувала терпуг вагою кілограми у два-три, гостро заточений. Рипнуться любі сусіди нас убивати — одержать!

Пам’ятаю, був випадок, коли саме Маліка не давала бабусям-росіянкам і моїй матері набрати води зі спільного пожежного колодязя. Кричала: «Вода тільки наша! А ви хоч здохніть, вам не дам!» Тоді моя мама підійшла до неї з порожнім відром і сказала: «Я тобі не поступлюсь. Вода від Бога. Хочеш битись? Будемо. Але знай, хоч ти молодша й сильніша за мене, я потягну тебе за собою в колодязь!» У той момент Маліку вмовив піти Рамзес, щоб уникнути ганьби, бо моя мама не поступилася б.

Заспокоюючи маму, я випадково назвала крикливу сусідку Маліку Міланьєю. Чим розсмішила маму. Виявилось, у зоопарку Ростова-на-Дону, в маминому дитинстві, була слониха з таким прізвиськом! Від цього дня Маліка в наших домашніх бесідах стане носити нове ім’я — Міланья.

Сестру забрав молодший брат Резван. Той, що, за словами Мар’ям, особливий брехун! Він наказав, щоб сестра заткнулась. Додав, що знає, як потрібно з нами вчинити. Я не звернула на його шепіт особливої уваги й тріумфувала. Але довго слухати погрози з другого поверху на нашу адресу я не могла. Відчинила двері в під’їзд і закричала так, щоб мене добре чули:

— Ти, Маліко, що тричі живеш у біженцях! Що втекла з будинку в 1994 році, в 1996-му і в 1999-му! Ти, що лаєш при цьому росіян і Росію, де годувалась і переховувалась, — боягузка й брехуха! Чуєш мене?! Я прославлю тебе на віки за допомогою свого щоденника. Я запам’ятаю цей день! Твої слова! Коли ти про них забудеш, то прочитаєш про свою поведінку в книжці! Я зроблю тебе безсмертною, негіднице!

Найцікавіша людина — це Чорний Принц. З його незбагненними справами. Натовпом охоронців. Із дивними очима, що легко змінюють колір. Він — найчудовіший у моїх думках! Тільки це не кохання! О, ні!

Атестат за 9 класів у мене з п’ятірками. Думаю піти в медичне училище. Завжди є робота. Зазирну до директора школи, пораджусь.

Кілька днів я займаюся тим, що лажу по садах. Збираю фрукти і продаю. Сусіди теж збирають урожай у покинутих садах. Навіщо їм це? Дивні люди! Купують золоті прикраси. Кажуть, що виїдуть до Америки як біженці! На квиток до Америки їм явно не вистачає трохи. Між собою вони щодня ворогують. Ниці й жалюгідні, незважаючи на свої доходи.

Сьогодні, вже вдруге, верхня сімейка продала скляних банок на 5000 рублів! За два дні тільки на склотарі вони заробили 12 000 р. А багато чого ми не бачимо, тому що не буваємо вдома. 7000 + 5000 = = 12 000 р. (Вартість однієї банки 5 р., тож виходить 2400 трилітрових банок. Міні-завод?)

Торгівля йде жваво: чужі меблі, варильні газові плити, ванни, килими, паласи, посуд. Я розумію: поле бою належить мародерам. Але не заздрю. Мені соромно. Тільки соромно за них.

Царівна Будур

У кота Борзика хтось стріляв. Хай буде цей лиходій проклятий і покараний! Влучив йому в черево, і куля застрягла в спинці, на рівні задньої лапи! Температури немає. Годуємо кота сметаною.

Сьогодні о 7.30 був сильний обстріл на ринку. Я не втрапила в халепу дивом. Стріляли з міномета і з підствольників. Убиті чотири людини, поранені дванадцять.

По радіо пліткують, що вбито Бараєва. Одна з його дружин нібито впізнала… тіло. Усі люди знають — він живий! Перебуває в спецтаборі під Москвою. Кому вірити? Нікому! Доки від його родичів, які живуть неподалік, не почуємо справжніх новин, не варто навіть записувати!

У період літніх боїв 1996 р., в серпні, ми бачили Шаміля Басаєва з його людьми на двох чорних машинах. Народ довкола хором бажав йому перемоги.

Улітку 1999 р. вчителька-росіянка просила милостиню на ринку. Ця жінка тривалий час дружила й допомагала по господарству в домі Дж. Дудаєва. Знала його дітей, племінників та племінниць. Її захищали від зазіхань на її приватний будинок. Алла Дудаєва, вдова президента, від’їжджаючи на початку серпня 1999 р., розпорядилася передати вчительці борошно.

Я люблю історію. Вона в мене на третьому місці після філософії й парапсихології.