Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Вирішила молоді літа згадати!

Я весь цей час стояла на карнизі будинку, метри за два від землі. Той, хто був у масці, галантно подав мені руку. Допоміг спуститись. Хлопці стали проситися до нас на чай.

— У нас цукру немає! — сказала військовим мама.

— Зрозуміло! — здогадалися вони. — Близькі сусіди покарати можуть, зарізати.

Ще військові спитали:

— Чи немає бойовиків?

— Давно не видно, — заспокоїли ми їх.

Потім ці люди з задоволенням сиділи й палили біля нашого під’їзду. Грілися на сонечку. Теревенили з чеченцями, своїми ровесниками. Підступу не боялися. Двір було оточено.

Я пам’ятаю випадок у 1995 році: двоє молодих солдатів на прохання сусідів-крамарів приносили різні консерви на продаж. Жартували, сміялись. Дружили з кимось із нашого двору. Вони довіряли. Ходили в наші двори без зброї. Одного разу обох знайшли зарізаними на доріжці саду.

Однак сьогодні наші молоді чеченки охоче й люб’язно спілкувалися з російськими військовими! Ми пішли до себе. З ними я не сиділа. Була в Золіни — Джимової дружини. Не виходила, але прислухалась. Російські хлопці розповідали:

— У Чечні ми перший місяць!

Вони дивувалися, що в нас дівчата чисті, як за старих часів. Не такі, як у них удома. Сказали:

— У нас живуть інакше. Дівчата п’ють і гуляють із дванадцяти років!

Солдати заявили, що я — красива. Багата пожива тепер для розповідей і пересудів у кумась, які сьогодні стали їхніми співрозмовницями. Добре, що я пішла звідти! Але я зробила висновок, що і російські хлопці бувають тверезими та спритними.

Царівна

Наш борг Мадині на ринку — 350 р. І 1000 р. ми позичили в Рози. Для нас — суми колосальні! Віддавати будемо кілька місяців. Їсти нічого.

Зустріла знайому дівчину. Вона гордо повідомила, що вийшла заміж у 13 років! Чоловікові — 18 років. Від неї я дізналась, яке кохання в біженцях! Дорослі їх одружили за чеченським звичаєм. Молодята тепер сплять за ганчір’яною перегородкою! Ковдра замість стіни відгороджує пару від сторонніх мешканців. Де? Як ти гадаєш, Щоденнику?! У залізничному вагоні! Я давно так не сміялась.

Привіт, Щоденнику!

Живемо в новому під’їзді з Золіною та її чоловіком, схожим на кабана. Джим часто напивається і її ганяє. Вона ховається в нас. Якось ганявся за нею з сокирою.

Я нічим не торгую. На ринку постійна стрілянина. Мама не хоче, щоб я йшла туди.