Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Іди звідси! Збирай товар і тікай! Зараз буде стрілянина!

Я не стала ні про що розпитувати незнайомця, а зібралась і пішла з ринку. Потім почалося. Натовп зірвав з росіянок прикраси, коли ці жінки помирали, і ніхто не надав їм допомоги. Це були жінки, які на свято християнського Великодня прийшли на ринок по харчі!

— Уявляєте, в них витікав мозок, а одна жінка півгодини не вмирала, — ділився побаченими подробицями сусід Ваха. — Їхні торби з ковбасою та яйцями відразу забрали. А сережки з вух висмикнули потім!

— Так їм і треба! — раділа сусідка Ліна. — Росіяни нас грабували, коли впала ракета 21 жовтня 1999 року. А зараз наші вбили їх і пограбували!

— Усе ти брешеш! І совісті в тебе немає! — не витримала я, слухаючи біля під’їзду це марення. — Коли впала ракета — грабували свої рідні чеченці, тому що федеральні війська ще навіть у місто не заходили!

Терпіти не можу несправедливість.

Царівна

Поїхала я на ринок торгувати. По дорозі зі мною трапилось кілька «чудес»: моя мереживна спідниця зачепилася за колючий кущ, і я довго її звільняла з полону, боячись порвати. Потім я, посковзнувшись, упала. І подумала: щось мене зупиняє. Але їжа потрібна. Мама лежить удома, а я повинна заробити й принести. Щойно я розклала товар, дивлюсь: БТРи й танки оточують ринок. Почалась автоматна стрілянина. «Раптом що трапиться? Книжки — чужі!» — злякалась я.

Миттю зібрала товар у два пакети й бігом до маршруток. Тільки дорогу нам уже перекрили. Водій, щоб вивезти людей у безпечне місце, поїхав не звичайним шляхом, а в бік мечеті іншою вулицею.

«Бах!» — вистрілили з гармати. Почалася паніка. Страшно закричали люди. Після цього вдарили автоматні черги. Кулі поряд із машиною. Ми вискочили з неї на вулицю в пошуках сховку. Частина пасажирів побігла рятуватись у мечеть. А я з жінками й дітьми — у приватний сектор. Смикаємо ручки хвірток, штовхаємо їх — дарма! Все замкнене! Жах! Нарешті одна відчинилась! Забігли в чужий двір. Обстріл триває. Гуркіт. Нас усіх пустили в будинок. Ми хотіли сховатись у підвалі, але він був далеко і на замку. А стрілянина така, що замок відкрити немає ніякої можливості. Довелося просто лежати на підлозі години чотири.

Будинок, де ми ховалися, трясся від вибухів. Одного разу гримнуло поряд. Загорівся будинок у сусідньому дворі, приблизно в ста метрах від нас. У кімнаті, де ми були, зі стелі впала люстра. Усі пили в гостинної господині заспокійливі краплі зі спільної склянки. Одна з жінок була вагітна. У неї почалися болі. Сказали: перейми. Вона так закричала, що чоловіки миттю втекли з нашої кімнати. Я і ще одна дівчина вискочили у двір. Побачили: біля паркана стоїть військова машина, танк чи БТР. (Я не роздивлялася.) Стріляє з гармати! У відповідь така сама машина палить у наш бік. Навіть видно звідки! Ми стали кричати:

— Їдьте! Не викликайте вогонь на нас. Учення у вас, чи що? У цьому будинку — маленькі діти!

Господиня будинку силою затягла нас назад у приміщення. Обізвала ненормальними. Стала пояснювати:

— Жити набридло? Хто вас почує, хто взагалі послухає?!

У цьому ж дворі, але в іншому будинку теж ховалися люди. Не знаю їхнє число. Нас в одній кімнаті було п’ятнадцятеро! Дорослі й діти. У цю халепу втрапили навіть зовсім маленькі, немовлята! Їх уклали всіх разом, на одне ліжко. Залишитися в живих ми вже не сподівалися. Потім ми почули ревіння моторів великих машин. Визирнули на вулицю. Там «Урали» відвозили кудись людей, переважно чоловіків, яких військові зуміли схопити. Жінок, що чіпляються за машини, військові намагалися зсадити, виштовхати, але вони не залишали своїх чоловіків і братів.

Я виповзла на вулицю з жінкою-чеченкою. У неї на руках була трирічна дівчинка. Знову і знову люди вперто піднімалися на машини, виснули на високих бортах, намагаючись звільнити своїх.

— Усе зачистили! — казали ті, хто приповз із боку ринку.

Багато хто плакав ридма. Були поранені. Були вбиті.

— Камери схову відкрили і все віднесли, — повідомили на вулиці. — Тепер порожньо!

Деякі жінки віддали військовим свої золоті прикраси, щоб визволити молодих хлопців. Адже забирали на зачистці навіть школярів.