Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Завтра мій день народження. За «хіджрою» він уже минув. Зараз вечір. Усе смачне ми, хоч як розтягували, з’їли.

Завтра, Бог дасть, — піду торгувати! Щойно вибухнув снаряд за вікном, дуже близько. Уся кімната освітилася білим світлом. П’ята година вечора.

Мені 16 років! Вік першого балу! Здається, так писав Толстой?

Навколо мене — смітник. Ями в коридорі та в підлозі, пахне з сирого підвалу щурами й нечистотами, уламки стін нависають над головою, і брудні сирі дрова, здається, назавжди оселились на кухні. Невід’ємний складник тутешнього балу — падіння цеглин: привіт від зруйнованої стіни мого будинку.

Треба вибігати, а не виходити з під’їзду, інакше плита або цеглина можуть звалитися на голову. Поверхи лежать один на одному похилими шарами.

Мій день народження пройшов вдало. Прийшла люба тьотя Лейла! Вона принесла пакет харчів і дезодорант «Чорна магія». Так. Магія зараз дуже б знадобилася!

Козеріг прогнав мене зі стола! Ось чому він був сумний. Сумував, розлучаючись зі своєю совістю. А я думала — ми приятелі. Дякую! Він навчив: у бізнесі дружби немає.

Я знову блукаю з важкими пакетами книжок. Покупці, які йшли по певну літературу, замовивши собі книжки, не можуть відшукати мене!

Постійно чути канонаду. Ідуть бої.

Царівна Будур

Я була в комендатурі. На прохання директорки школи мені дали продукти. Картоплю — 4 кілограми; буряк — 2 кілограми; балон консервованої моркви; капусти — 2 качани. Консерви: 2 банки тушкованки та 2 банки сайри. Олію в маленькій каністрі. Я ледве допхала це додому! Стільки їжі! Колосальне багатство для нас із мамою.

На ринку підірвали БТР. Була паніка.

Три дні тому Хасан повідомив, що Аладдин тиждень перебуває в Ґрозному. Хасан сказав Аладдинові: моя мама другий рік хвора. Але Аладдин не підійшов до мене.

Мені подарували сто рублів! Склалися сусідки по торговельному ряду. Сказали:

— Купи собі взуття літнє. Спека! Калоші давно знімати час!

Царівна Фатьма-Будур

На ринку вбили росіянок. Очевидці розповідали:

— Помираючи, вони довго мучились. Ніхто не надав їм допомоги, не викликав лікарів!

Навпаки, деякі люди підходили до них і зривали з поранених золоті прикраси! Це бачив один із синів Нури. Я їх не бачила. І нічим не могла допомогти.

За якийсь час до цієї події я відійшла до кіосків, де торгували шоколадом. Почала мити руки після їжі. Я була у великій хустці й у старій синій куртці. Несподівано біля мене опинився світлий чеченський хлопчина років шістнадцяти з пістолетом у руках. Він прошепотів: