Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Зустрічі, здавалося б незначні, пов’язані. Немов майбутнє приміряє на себе кимось наперед пошитий одяг. Це дуже цікаво! Двоє зустрілись… До чого приведе зустріч?

Сьогодні або завтра хтось у кількох кілометрах від мене скомандує: «Вогонь!» — і моє життя може завершитись. А якщо я доживу до післязавтра — то поїду по свою дитячу допомогу!

Будур

Ми переїжджаємо! Будемо жити в будинку навпроти. У чистішій квартирі. Ми її вичистили й прибрали. Правда, там теж немає каналізації. Зате є некерований сусід — Джим! Але з підвалу не дутиме. Чорної кіптяви на стінах і на стелі — не буде!

Із Джимом кепські справи. Він випиває. Ненавидить росіян. Усіх без розбору. Він живе там із Золіною. Інші квартири в під’їзді згоріли або завалились. Є їхня квартира на першому поверсі і ще одна на другому поверсі, куди зібралися переїхати ми.

Одержала хліб. Наш борг різним людям — 200 рублів.

Солдати засіли всюди. Шосте серпня — початок Літньої війни 1996 року. Присутність федеральних військових — нам допомога. Сусіди поводяться тихіше, трясуться від страху. Деякі несподівано мовили вранці: «Доброго дня».

Вони нудьгують від неробства. Нічого ніде не можуть потягти. Бояться російської засідки й кулі в лоб. І нас у цій ситуації не вб’ють — не наважаться!

А яка в нас зустріч була! Знімаємо ми ґратку з вікна великого розбитого будинку, і тут крадуться до нас російські військові. У масках! Один — із кулеметом. Другий — з автоматом. Я подумала: «Нам кінець!» Але хлопець у масці, синьоокий, сміється:

— Хай Бог помагає! Ви що тут робите?

А я йому жалібно:

— Зміцнити житло хочемо. Боїмось! Знімаємо ґратку. Тільки сил немає. Не виходить!

Хлопець запропонував:

— Ми вам допоможемо!

Я йому:

— Не треба, ми самі.

Але вони залізли через інше розбите вікно в порожній, зруйнований будинок. Солдат ударив один раз ногою зсередини — ґратка вилетіла! Ми їм — «Дякуємо!» Головне, худий, а який сильний?! Мені б отак уміти!

А мама як схопить кулемет! Вони його залишили біля бордюру, коли лізли ґратку знімати. Солдати злякалися:

— Бабо, ти що?!

Вона сміється. Каже: