Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Сонця блиск убезпечить тобі шлях.

Мінарет, місяць, зірка лине ввись.

Бачив ти щось прекрасніше колись?

Ніч прийшла,

І зірки блищать, мов сніг!

В небесах

Міст твій зоряний проліг!

Вічний Рай!

Зеленіє там трава.

Обирай!

Бо життя дає права.

Торгую тричі на тиждень. Навчаюсь у школі, роблячи уроки на перерві. За п’ять хвилин завчаю вірші. Учителі мене поважають. Знають, що в інші дні я не можу приходити — треба годувати маму. Вона хворіє.

Днями я маю поїхати, щоб одержати гуманітарну допомогу — борошно (дають відро). Сіль — 200 грамів, олію — 1 літр. Це ми одержуємо раз на місяць.

Якщо зі мною і з мамою станеться біда, люди, майте на увазі: сусіди в нас не тільки крадії, вони учасники й іншого «діла». Жив у нашому будинку на другому поверсі ветеран Великої Вітчизняної війни — Тунзін. Пенсіонер-росіянин. Дивна в нього сталася смерть. Юрій Михайлович виїхав по пенсію в інший регіон. Одержав гроші. Повернувся додому. Два сусіди-чеченці, з якими він прожив поряд тридцять років і дружив, допомогли старому занести додому торбу-візок. Більше у двір він не вийшов. Той, хто бачив тіло, розповів: «Кров текла з рота. Лежав обличчям додолу. Схоже, його вдарили зі спини». Квартира його перейшла найближчим сусідам, а дружину-бабусю вигнали під страхом смерті, і вона гірко плакала на зупинці. Квартиру старого закріпили за Рамзесом. З усім майном! Тепер ці самі люди здають скупникам чужі меблі, ванни, газові плити, посуд.

Фатима-Будур

З директоркою школи я здійснила тривалу подорож! Їздили до всіх філій «Міжнародного комітету допомоги». Розповідали, що я й мама живемо без вигод, тепла і світла, в проваленій у підвал квартирі. Не маємо ні їжі, ні одягу, ні ліків! Але всі дружно відмовили мені в будь-якій допомозі. Під різними приводами. Мовляв, мені вже 15 років, і я не дитина, але ще не пенсіонер, і я (!) не вагітна. Тоді директорка сама від себе купила мені й мамі яблука, банани, цукор і ліки!

Зустріла Аліка. Потрапив у гидку компанію, але пізніше допоміг Маші. Я була дуже вдячна йому за це. Але сталося те, чого я аж ніяк не чекала: Алік запропонував мені торгувати собою. Сказав, що таким є мій єдиний шлях у житті. Якщо я дійсно голодна, а моя мама хворіє, не може працювати.

— Нема чого час тягти! Однаково у твоєму віці тільки інтимом можна заробити! Годі з себе недоторканну робити! — бовкнув він.

І тоді я, несподівано для себе самої, заговорила з ним добірним російським матом і послала його далеко! Сказала:

— Я зароблю! Але працею, а не так, як ти мені рекомендуєш. Зрозумів?!