Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Фатима

2001

Знемагаю від нудьги! Скоріше б до школи!

Учора допомагала вантажитися Мансуровій бабусі. Вона вивозила решту речей. Їсти нічого. Дені немає. Сам він не прийде. Скромний.

Верхні сусіди злодійкуваті й хитрі!

Ліна «дружить» відразу з кількома чоловіками у дворі. Той гарний хлопець, що був уважний до неї, перестав приходити в наш двір. Ліна заздрить моїй молодості. Дарма! Ліно! Придивись! Я стара всередині! Схоже на те, що я буду самотньою.

Будур

Помер кіт Ібрашка. Мир йому у верхніх котячих світах!

Усе, що було в нас удома: залишки посуду, найкращі книжки з домашньої бібліотеки — я віддала задурно! Купила мамі ліків.

У родинах, де є чоловіки, вони щось майструють або крадуть. Я не засуджую нікого. Але що робити мені? Я — школярка. Мені необхідно здобути освіту, а мама хворіє. І сама я не в найкращій формі. Наче якась сила викидає мене з життя. І, як приблудного звіра, мене підгодовують сусіди. Як страшно й гірко! Не можемо померти. Жити теж!

У школі в нас 400 людей! Класна керівниця запропонувала зібрати для мене по одному рублю, щоб людям не було важко. Директорка школи дозволила. Мені соромно, але я погодилась. Дві мої однокласниці особисто від себе дали мені по сто рублів. Самі принесли до нас додому. Подивились, як жахливо ми живемо.

Я принесла мамі сірого гладкошерстого кота. Страшний! Худий! Там, у будинку, їх було шість штук! Мама побачила, забурчала:

— Що, гіршого за цього не було?!

Але кіт їй гріє руки, поки я в школі. Я обіцяла віднести кота назад, якщо мамі не сподобається. Мама поцілувала його й заявила:

— Він такий же худий і нещасний, як ми!

Так Борзик залишився! Борз — вовк чеченською мовою.

Коли прийшла зі школи, то зробила мамі укол, погодувала її рисом. В очах танцюють чорні цятки. Бачу погано. Треба варити суп. Потім — сідати за уроки. Замість уроків я склала вірш. Зрозуміло кому.

В нашій дружбі — клич орлиний, брате,

Міць і чистота високих гір!

Хай те найдорожче, що ти втратив,