Розділ 6

"Ой лихо, – сказав Бог, – такого повороту я не передбачив". І миттєво випарувався хмаринкою логіки.

"Як просто!" – скрикнула людина і відразу довела, що біле – це чорне. І на першому ж пішохідному переході її збила машина.

Більшість теологів одностайно стверджує, що наведений тут доказ – повна нісенітниця. це, щоправда, не завадило Улону Коллуфіду добре заробити на книжці "Хто стоїть за Богом", у якій наведений аргумент посідає чільне місце.

Що ж до бідолашної рибки-транслятора, яка так сміливо подолала перепони на шляху до загального взаєморозуміння, то зазначимо, що вона стала причиною набагато більшої кількості війн за історію Галактики, ніж будь-хто інший".

Артур зітхнув. Не без жалю він відзначив, що стрибок у гіперпростір не доконав його. Цієї миті він був на відстані шести світлових років від Землі. Якби вона існувала.

Земля.

Картина рідної планети болем відгукнулась у серці. Той факт, що Землі більше не існувало, видавався настільки блюзнірським, що просто не вкладався в голові. Він спробував уявити собі, що немає більше ні батьків, ні сестри. Жодної реакції. Він перебрав у пам’яті своїх знайомих. Ніякої реакції. Згадав зовсім незнайомого чолов’ягу, за яким стояв у черзі в універсамі. Всередині щось прокинулось, укололо. Універсаму більше нема. Немає більше продтоварів. Колони Нельсона немає! Пропала колона Нельсона, а усі ніби у рот води понабирали. Та й кому обурюватись? Тепер колона Нельсона існувала лише в його уяві, яка разом із тілом знаходилась у надрах цього смердючого корабля. Артура подолав приступ клаустрофобії.

Англії більше немає. Нехай. Америки, подумав він, також немає. Жодної реакції. Для початку спробуємо оперувати меншими категоріями. Нью-Йорка немає. Ніякої реакції. Він інколи всерйоз і не гадав, що це місто існує насправді. Долара, подумав він, більше немає. Легке хвилювання. Немає фільмів Богарта, сказав він собі. Гострий біль. Закусочні "Мак-Дональд"? Немає більше макдональдських гамбургерів!!!

Удар виявився настільки жорстоким, що свідомість Артура відключилася. Коли він прийшов до тями, то зрозумів, що кличе матусю.

І враз він скочив на рівні ноги.

– Форде!

– Га? – Форд підвів голову. Він сидів у кутку й наспівував про себе. Що найбільше втомлює у космічних мандрах – так це проходження гіперпростору.

– Ти говорив, що працював над новим виданням цієї книги. На Землі ти теж займався збиранням матеріалу?

– Так. Мені вдалося дещо розширити стару статтю довідника.

– Що там було про нас написано?

– Будь ласка, – Форд простягнув "Путівник".

Артур марно намагався вгамувати тремтіння в руках. Він набрав потрібний код. Екран спалахнув і почав висвітлювати інформацію. Артур закляк. – Але тут немає потрібної статті! – вигукнув він. – Дивись уважніше, – кинув Форд через плече. – Внизу сторінки, після Зелумбідіс – Ексцентрицицької діви з Еротикона VI. Артур прийняв до уваги пораду Форда. І... не повірив своїм очам.

– Що таке? Сумирні? І все? Сумирні? Одне слово!

– Слухай, – сказав Форд, знизуючи плечима, – у Галактиці 1000 мільярдів зірок, а кількість бітів у сто разів менша. Потім, про Землю більше знати й не потрібно.

– О Боже! Форде, я сподіваюсь тобі вдалося доповнити статтю.