Розділ 24

– Ласкаво просимо, – сказав Слартібартфаст. Кулька аерокара, який летів утричі швидше, ніж звук, здавалось, ледь рухалась у замкненому просторі невизначених розмірів. – Ласкаво просимо на наш завод.

Артур озирнувся із змішаним почуттям захоплення й жаху. Вдалині, на відстані, яку він не спромігся оцінити, бовваніли в суворому порядку химерні сферичні конструкції, зіткані із світлих і темних плям.

– Тут, – указав рукою Слартібартфаст, – ми й створюємо усі наші планети.

– Ви хочете сказати, – мовив Артур, підшукуючи слова, – хочете сказати, що знову запускаєте виробництво?

– Хай Господь милує, – вигукнув старий, – ні в якому разі. Галактика ще недостатньо розбагатіла. Нас розбудили, щоб здійснити унікальний проект – спецзамовлення багатих клієнтів з іншого виміру. Ось там попереду... це повинно вас зацікавити.

Артур поглянув туди, куди вказував старий. Ця споруда була єдина, де начебто щось робилося. Принаймні спостерігачеві так здавалося, бо з такої відстані було неможливо щось побачити напевне.

На мить мережану структуру затінило від яскравого світла. Артур встиг розгледіти обриси поверхні. Вони були знайомі, як старі слова або старі меблі. Артур сидів приголомшений, спогади навалились лавиною, розум намагався ідентифікувати їх і збагнути.

Одна половина мозку говорила йому, що він чудово знає ці обриси, інша – абсолютно логічно відмовлялася сприйняти таку неправдоподібну ідею.

Наступний спалах розвіяв сумніви.

– Земля.., – прошепотів Артур.

– Так, перед вами – Земля номер два, – бадьоро сказав Слартібартфаст. – Ми працюємо над копією за старими кресленнями. Запала тиша.

– Ви хочете сказати, – зрештою повільно сказав Артур, – що ви створили Землю?

– Звичайно, – всміхнувся Слартібартфаст. – До речі, ви бували коли-небудь у ..., здається, її називали Норвегією?

– Ні, – відповів Артур, – не випадало.

– Шкода, адже це я її вигадав. Мене навіть нагородили грамотою за оригінальне архітектурне вирішення морського узбережжя. Ви уявити собі не можете, яким ударом було для мене дізнатися, що Землю знищено.

– Ви засмутилися?

– Дуже. Ще якихось п’ять хвилин, і все було б чудово. Який тут зчинився скандал!

– Що? – спантеличено запитав Артур.

– Миші були самі не свої від люті.

– Миші?