Розділ 14

– Заткнися, – гаркнув Зафод, – і ввімкни зовнішні екрани. На вигнутих стінах застрибали якісь тіні. Замерехтіли вогники. Чотири пари очей, не відриваючись, дивились на екрани. На екранах не було нічого.

– Упізнаєш? – прошепотів Зафод.

– Н-ні, – Форд зморщив чоло.

– Що ти бачиш?

– Нічого.

– Упізнаєш?

– Що?

– Туманність Коняча Голова. Ми в самому її центрі.

– Що я можу побачити на порожніх екранах?

– Це єдине місце в усій Галактиці, де екрани не показують нічого.

– Я дуже радий.

Зафод розсміявся. Він вважав ситуацію, що виникла, смішною.

– Я також, – сказав він.

– Не бачу нічого цікавого в цій хмарі куряви, – сказав Форд, утрачаючи терпець.

– А що, на твою думку, тут можна знайти?

– Нічого.

– Комп’ютере! – гукнув Зафод. – Повернути монітори на 180 градусів! І не базікай!

Спочатку здавалося, що нічого не змінилось. Тоді спалахнув нижній край центрального екрана. Червона зірка розмірами з блюдце повільно поповзла по ньому. За нею – ще одна. Бінарна зоряна система! По тому на екрані з’явився величезний червоний півмісяць, що видавався чорним з тіньового боку планети.

– Я знайшов її! – вигукнув Зафод, радісно стукнувши кулаком по пульту. – Я знайшов її!

– Що? – Форд усе ще губився в здогадках.