Розділ 24 Голосування

— Що?

— В чому твоя найбільша проблема.

— Я даю тобі одну спробу, вгадай, — зітхнула я й торкнулася вказівним пальцем кінчика його носа.

Він кивнув.

— Я гірше, ніж Волтурі, — мовив він похмуро. — Гадаю, я заслужив на це.

Я закотила очі.

— Найгірше, що можуть зробити Волтурі, — це вбити мене.

Він чекав, дивлячись на мене напруженими очима.

— А ти можеш знову мене кинути, — пояснила я. — Волтурі, Вікторія… вони — ніщо в порівнянні з цим.

Навіть у темряві я змогла роздивитися, як перекосилося його обличчя — це нагадало мені його вираз, коли він корчився від болю під пильним поглядом Джейн; мені стало не по собі, і я пошкодувала, що сказала правду.

— Не треба, — прошепотіла я, торкаючись Едвардового обличчя. — Не засмучуйся.

Він сумно скривив куток рота, намагаючись усміхнутися, але ця посмішка не торкнулася його очей.

— Якби був бодай якийсь спосіб переконати тебе, що я не можу без тебе жити! — прошепотів він. — Гадаю, час переконає тебе в цьому.

Мені сподобалася ідея стосовно часу.

— Гаразд, — погодилась я.

На його обличчі досі читалося страждання. Я спробувала відвернути Едвардову увагу, заговоривши про неважливе.

— Отже, оскільки ти залишаєшся… То, може, віддаси назад подаровані тобою речі? — запитала я, намагаючись надати своєму голосу якомога легковажнішого тону.

Моя спроба увінчалася успіхом: він усміхнувся. Але його очі були досі сумні.

— Твої речі нікуди не зникли, — сказав він. — Я знав, що чиню неправильно, адже пропонував тобі жити так, наче мене ніколи й не існувало. Це було по-дурному, я б сказав, по-дитячому, але насправді я хотів щось залишити по собі. Компакт-диск, фотографії, квитки — все сховано під однією зі сходинок.

— Справді?