Розділ 19 Гонитва

— Правильно поставлене запитання, — виправила вона мене, — чи не могла я вкрасти швидшої машини. Гадаю, що ні. Мені справді пощастило.

— Я впевнена, що це підбадьорить нас на першому ж посту.

Вона голосно розсміялася.

— Довірся мені, Белло. Якщо хто-небудь влаштує нам засідку, швидко опиниться далеко позаду нас, — із цими словами вона ще сильніше натиснула на газ, немов на підтвердження своїх слів.

Мені, мабуть, варто було дивитися у вікно, адже попри мене з шаленою швидкістю пролітали краєвиди Флоренції, а тоді й Тоскани. Це була моя перша подорож, можливо, й остання. Але манера водіння Аліси лякала мене, незважаючи на те, що я знала: за кермом їй можна довіряти. Я була занадто схвильована, щоб дивитися на пагорби й обгороджені мурами міста, здалеку чимось схожі на замки.

— Ти бачиш іще щось?

— Там щось відбувається, — пробурмотіла Аліса. — Якийсь фестиваль. На вулицях багато людей і червоних прапорців. Котре сьогодні число?

Я не була цілком упевнена.

— Можливо, дев’ятнадцяте?

— Ось у чому іронія. Сьогодні день святого Марка.

— Що це означає? Вона похмуро усміхнулася.

— Щороку цього дня у місті відбувається святкування. Згідно з легендою християнський проповідник отець Марк — насправді Марк Волтурі — п’ятнадцять століть тому вигнав із Волтерри всіх вурдалаків. Легенда мовить, що його замучили в Румунії за те, що він намагався подолати вампірів. Звісно, що все це вигадки — він ніколи не полишав міста. Але звідси пішли всі ці забобони про хрести й часник. Адже отець Марк користувався ними. А оскільки вурдалаки більше не турбують Волтерру, то виходить, що амулети діють, — усміхнулася вона злостиво. — Це просто святкування, яке влаштовує місто, а ще день ушанування поліції — зрештою, Волтерра — найспокійніше місто у світі. Поліцію тут шанують.

Тепер я усвідомила, що Аліса мала на увазі, говорячи про іронію.

— Волтурі не дуже зрадіють, якщо Едвард порушить спокій саме в цей день, правда?

Вона похитала головою, на її обличчі з’явився похмурий вираз.

— Ні. Вони діятимуть блискавично.

Я відвернулася, намагаючись розціпити зуби, щоб не прокусити нижньої губи. Зараз кровотеча — не найкраща ідея.

Сонце піднялося високо в блідо-голубому небі.

— Він досі планує діяти опівдні? — перепитала я.

— Так. Вирішив зачекати. А вони чекають на нього.