Розділ 19 Гонитва

— Скажи, що я повинна робити.

Вона не відривала очей від звивистої дороги — стрілка на спідометрі майже торкалася правого краю шкали.

— Тобі не треба нічого робити. Він просто повинен тебе побачити, перш ніж вийде на світло. І він має побачити тебе, перш ніж угледить мене.

— І як нам цього досягти?

Маленька червона машина, здавалося, втікала від нас, коли Аліса її обігнала.

— Я спробую доставити тебе якомога ближче, а тоді скажу тобі, в якому напрямку бігти.

Я кивнула.

— І постарайся не впасти, — додала вона. — Сьогодні у нас немає часу на струси мозку й переломи.

Я застогнала. Це було дуже на мене схоже — знищити все, зруйнувати світ своєю незграбністю.

Сонце продовжувало підніматися високо в небі, поки ми з Алісою мчали йому назустріч. Воно було занадто яскравим і змушувало мене панікувати. Можливо, Едвард не захоче чекати до полудня.

— Там, — сказала Аліса коротко, вказуючи на місто-замок, розташоване на вершині найближчого пагорба.

Я витріщилася на нього, відчуваючи перші напади нового страху. Кожну хвилину, починаючи з учорашнього ранку — здавалося, минув цілий тиждень, — коли Аліса вимовила Едвардове ім’я, стоячи біля сходів, це був один страх. А тепер, коли я дивилася на древні коричневі стіни й башти, які увінчували крутий схил пагорба, мене сковував інший, егоїстичний страх.

Я подумала, що це місто, мабуть, дуже красиве. Але воно вселяло в мене жах.

— Волтерра, — мовила Аліса тихим крижаним голосом.