Розділ 19 Гонитва

Я усвідомила, чому її очі молять мого розуміння. Вона захищала Джаспера за наш рахунок і, можливо, за рахунок Едварда також. Я все збагнула, але не почала думати про неї погано. Я кивнула.

— А хіба Едвард не може тебе почути? — запитала я. — Може, він прочитає твої думки і зрозуміє, що я жива, і тоді все владнається?

В будь-якому разі це його не виправдовує. Я досі не могла повірити, що він здатний на таку реакцію. Хіба в цьому є сенс? З болісною ясністю я згадала слова, які він сказав, сидячи на цій канапі, коли ми дивилися, як Ромео і Джульєтта одне по одному накладають на себе руки. Я б не зміг жити без тебе, — мовив він так, наче це було цілком очевидно. Але слова, які він мовив у лісі, кидаючи мене, все це перекреслили.

— Якби ж він слухав, — пояснила Аліса. — Хочеш вір, а хочеш ні, обманути можна й у думках. Якби ти померла, я би все одно намагалася його зупинити. Я б увесь час думала «вона жива, вона жива». Він це знає.

Я міцно зціпила зуби в німому розчаруванні.

— Якби був спосіб урятувати його без тебе, Белло, я б ніколи не наражала тебе на таку небезпеку. Я б цього не допустила.

— Не будь дурненькою. Я — остання, про кого варто турбуватися, — я нетерпляче похитала головою. — Скажи, що ти мала на увазі, коли говорила, що ненавидиш обманювати Джаспера.

Вона похмуро посміхнулася.

— Я пообіцяла, що втечу, перш ніж Волтурі вб’ють і мене. А гарантувати це я ніяк не можу, — вона вигнула брову, так наче хотіла, щоб я втямила всю небезпеку ситуації, в якій ми опинилися.

— А хто такі ці Волтурі? — запитала я пошепки. — Чому вони набагато небезпечніші, ніж Еммет, Джаспер, Розалія й ти?

Було важко уявити щось, страшніше за цих чотирьох.

Аліса глибоко вдихнула, а тоді різко метнула погляд попри мене. Я розвернулася й одразу помітила чоловіка, який сидів у проході і вдавав, що не слухає нас. Він був схожий на бізнесмена в темному костюмі, довгій краватці, з ноутбуком на колінах. Поки я роздратовано дивилася на нього, він відкрив комп’ютер і демонстративно одягнув навушники.

Я присунулася ближче до Аліси. Її губи майже торкалися мого вуха, поки вона пояснювала мені.

— Я здивувалася, що ти впізнала це ім’я, — мовила вона. — І ти так швидко здогадалася, що я маю на увазі — коли я сказала, що Едвард збирається до Італії. Я гадала, що мені доведеться пояснювати все з самого початку. Що саме він розповідав тобі?

— Він казав, що вони дуже стара й могутня сім’я — майже королівська. Що ви не ворогуєте з ними, поки не вирішите… вмирати, — прошепотіла я, ледь витиснувши з себе останнє слово.

— Ти повинна зрозуміти, — мовила вона повільно, більш розмірено, ніж завжди. — Ми, Каллени, унікальніші, ніж ти гадаєш. Це… ненормально, що так багато нас живе разом у мирі й злагоді. Те саме стосується й сім’ї Тані на півночі. Карлайл подумав, що відмова від людської крові робить наш шлях до цивілізації легшим, дозволяє нам підтримувати зв’язки, побудовані на любові, а не на виживанні чи зручностях. Навіть невелика група Джеймса з трьох осіб була незвичайно великою — і ти бачила, як легко Лоран від них відколовся. Такі як ми подорожують, як правило, на самоті або парами. Наскільки мені відомо, сім’я Карлайла — найбільша з усіх існуючих, за єдиним винятком: Волтурі. Спочатку їх було троє — Аро, Гай та Марк.

— Я бачила їх, — пробурмотіла я. — На картині в кабінеті Карлайла.

Аліса кивнула.

— З часом до них приєдналися ще дві жінки, і вони разом заснували сім’ю. Я не впевнена, але гадаю, що саме їхній вік дає їм можливість співіснувати. Їм понад три тисячі років. А може, незвичайна толерантність — це їхній дар. Як Едвард і я, Аро і Марк також… наділені даром.

Вона продовжила, перш ніж я встигла щось запитати.