Розділ 16 Парис

Коли я вимкнула фари, стало дуже темно. Чарлі так квапився, що забув увімкнути наш ліхтар на веранді. Я уже почала сумніватися у доцільності свого поспішного рішення, дивлячись на занурений у темряву будинок. А що коли це й справді пастка?

Я озирнулася на чорну машину, майже невидиму в темряві. Ні. Я знала цю автівку.

Мої руки досі тремтіли — навіть сильніше, ніж до того, — коли я діставала ключ від дверей. Тільки-но я схопилася за ручку, щоб відчинити двері, вона легко повернулася в моїй долоні. Я прочинила двері. В коридорі було темно.

Я хотіла привітатися, але в горлі пересохло. Я ледве справлялася з диханням.

Я ступила крок і потягнулася до вимикача. Було так темно — наче навколо була тільки чорна вода… Де ж той вимикач?

Точно так, як чорна вода з оранжевим полум’ям на поверхні. Полум’ям, що не могло бути вогнем, але що воно тоді таке?… Мої пальці ретельно обмацували стіну, досі шукаючи вимикач, досі тремтячи…

Несподівано я згадала дещо, сказане мені сьогодні Джейкобом…

Вампірка залишилася у воді, — мовив він, — кровопивці мають там значну перевагу. Ось чому я щодуху мчав додому — боявся, що вона заплутає сліди, плаваючи у воді.

Моя рука завмерла, тіло застигло на місці, коли я усвідомила, чому той дивний оранжевий колір на поверхні води видався мені знайомим.

Волосся Вікторії, що дико майорить на вітрі, колір вогню…

Вона була тут. Вона була у воді разом зі мною та Джейкобом. А якби Сем не з’явився вчасно, якби нас було тільки двоє?… Я не могла ані дихати, ані поворухнутися на саму тільки думку про це.

Загорілося світло, хоча моя нерухома рука ще так і не знайшла вмикача.

Я кліпнула від несподівано яскравого світла й нарешті побачила того, хто чекав на мене.