Розділ 13 Вбивця

Хочу.

Я хочу, щоб Вікторію зупинили, бажано ще до того, як вона закатує мене до смерті, або натрапить на Чарлі, або вип’є кров іще одного туриста. Але я не хочу, щоб саме Джейкоб убив її чи принаймні спробував це зробити. Я би хотіла, щоб він тримався від неї якомога далі.

— Значить, серед кровопивць також є такі, що вміють читати думки, — провадив він, не звертаючи уваги на те, що я десь витаю. — Нам слід знати про такі речі. Виявляється, і ці легенди — правда. Це все ускладнює. Гей, як ти гадаєш, ця Вікторія вміє робити щось особливе?

— Не думаю, — я трохи завагалася, а тоді зітхнула. — Він би розказав мені про це.

— Він? А, ти маєш на увазі Едварда — ой, вибач. Я забув. Ти ж не любиш називати його на ім’я. Або чути його.

Я напружилася, намагаючись не зважати на шалену пульсацію моєї вічно свіжої рани в грудях.

— Не зовсім, не те щоб…

— Вибач.

— Звідки ти знаєш про мене так багато, Джейкобе? Іноді мені здається, що ти читаєш мої думки.

— Ні. Я просто уважний.

Ми опинилися біля непримітної ґрунтової дороги, на якій Джейкоб учив мене кататися на мотоциклі.

— Ти впевнений? — запитала я.

— Звісно, звісно. Я під’їхала й заглушила двигун.

— Ти досі дуже нещасна, правда? — пробурмотів Джейкоб. Я кивнула, втупившись у похмурий ліс.

— Ти коли-небудь думала… що можливо… тобі краще жилось би без нього?

Я повільно вдихнула, а тоді видихнула.

— Ні.

— Тому що він не найкращий…

— Будь ласка, Джейкобе, — перебила я його, мій шепіт перейшов у благання. — Може, ми не говоритимемо про це? Я не витримаю…

— Гаразд, — він глибоко вдихнув. — Вибач за все, що я сказав.