Розділ 10 Галявина

Навіть тепер, коли я стояла на порозі смерті, його ім’я, вимовлене вголос, знову роз’ятрило рану в моєму серці. Здається, Лоран не звернув уваги на мою реакцію.

— Вона вирішила, що буде справедливо вбити тебе, а не Едварда, такий собі чесний обмін. Вона просила, щоб я заманив тебе в пастку. А я й не думав, що це буде так легко. Хоча, здається, вона помилилася — це вже не буде помстою, як вона того хотіла, адже Едвард покинув тебе, саму й беззахисну.

Цими словами він завдав мені ще одного удару, по моїй щоці скотилася сльоза.

Лоран рушив уперед, а я, спотикаючись, зробила крок назад. Він насупився.

— Гадаю, Вікторія розізлиться на мене, та мені байдуже.

— Чому б тобі не дочекатися її? — запитала я налякано. Його обличчя скривилося в жахливій гримасі.

— Ну, просто ти потрапила мені до рук у поганий для себе час, Белло. Я прийшов сюди не через прохання Вікторії — я просто полював. Я голодний. А ти пахнеш так… так, що аж слинка тече.

Лоран подивився на мене схвально, наче щойно зробив мені комплімент.

«Налякай його», — звелів нажаханий, але досі прекрасний голос.

— Він дізнається, що це зробив ти, — слухняно прошепотіла я. — Він ніколи тобі цього не пробачить.

— Чому ж ні? — Лоран широко усміхнувся. Він дивився в невеличкі просвітки між деревами. — Наступний дощ змиє мій запах. Ніхто не знайде твого тіла — ти просто зникнеш, розчинишся в повітрі, як і сотні інших людей. Едварду навіть не спаде на думку, що це я, якщо він, звісно, взагалі про це думатиме. Запевняю тебе, Белло, нічого особистого. Просто спрага.

«Благай», — наказала галюцинація.

— Будь ласка, — задихнулась я. Лоран похитав головою, його обличчя подобрішало.

— Белло, подивись на це з іншого боку. Тобі пощастило, що тебе знайшов саме я.

— Невже? — прошепотіла я, ступаючи ще один крок назад. Лоран, такий гнучкий і витончений, прямував за мною.

— Звісно, — запевнив він мене. — Я зроблю все швидко. Ти нічого не відчуєш, обіцяю. Потім я якось викручуся перед Вікторією, придумаю щось, щоб вона заспокоїлася. Якби ти тільки знала, Белло, що вона готує для тебе… — він повільно похитав головою, на його обличчі читалася відраза. — Присягаюся, ти була б мені вдячна.

Я витріщилася на нього переляканими очима. Лоран вдихнув запах мого волосся, що долинув до нього разом із вітерцем.

— Ти така апетитна, — повторив він, вдихнувши ще глибше.

Я приготувалася до стрибка — заплющила очі й напружилася всім тілом. Едвардове злісне гарчання відлунювало в моїй голові. Його ім’я здолало всі перешкоди, які я звела. Едвард, Едвард, Едвард. Зараз я помру. І що тут такого, якщо зараз я думатиму про нього. Едварде, я кохаю тебе.

Крізь замружені очі я спостерігала, як Лоран перестав вдихати мій запах й різко повернув голову ліворуч. Я боялася відвести від нього очі, я боялася прослідкувати за його поглядом — навряд чи щось у силі зупинити його зараз. Я була настільки вражена, що навіть не відчула полегшення, коли він почав поволі відступати.