Розділ 10 Галявина

Коли я вирішила залишити Біллі та Джейкоба в спокої аж на цілий тиждень, я не думала, що Джейкоб так легко з цим змириться. Щодня після школи я мчала до автовідповідача, щоб перевірити, чи немає там повідомлення для мене. За увесь час я не отримала жодного.

Тричі я намагалася додзвонитися до Джейкоба, але телефонну лінію ще, мабуть, не полагодили.

Я проводила вдома забагато часу, задовго я була на самоті. Без Джейкоба, без адреналіну — все, що так гнітило мене раніше, знову почало насуватися. Сни перетворилися в кошмари. Всі вони не мали закінчення. Просто жахлива порожнеча — густий ліс, високі зарості папороті, білий дім, якого вже немає. Іноді в лісі був Сем Юлі, він знову спостерігав за мною. Я не звертала на нього уваги — його присутність не заспокоювала мене; я почувалася не менш самотньою. Ніч у ніч я знову й знову прокидалася від власного крику.

Рана в моїх грудях зробилася більшою, ніж раніше. Щоразу я думала, що мені вдалося її позбутися, але кожної наступної ночі я важко ковтала ротом повітря й скручувалася в клубок.

Я не могла терпіти самотність.

Вранці я прокинулася, як завжди, від власного крику, але одразу ж заспокоїлася, згадавши, що вже субота. Сьогодні я можу подзвонити Джейкобу. А якщо телефонна лінія досі не працює, то я поїду в Ла-Пуш. Так чи інак, але сьогоднішній день буде кращим за весь попередній тиждень.

Я набрала номер і чекала, ні на що не сподіваючись. Тому для мене було несподіванкою, коли у трубці почувся голос Біллі.

— Алло?

— О, нарешті у вас працює телефон. Добридень, Біллі! Це Белла. Я дзвоню, щоб запитати, як там Джейкоб. До нього уже можна? Я думала, може, заїхати…

— Мені дуже шкода, Белло, — перебив Біллі, і я подумала, що він дивиться телевізор; голос його був наче відсутній. — Джейка немає вдома.

— А! — якусь мить я поміркувала. — Значить, йому стало краще?

— Так, — Біллі завагався, пауза затягнулася. — Зрештою виявилося, що це не мононуклеоз. Просто якийсь інший вірус.

— Ум. То… де він?

— Здається, він поїхав із друзями в Порт-Анджелес — вони збиралися в кіно на подвійний сеанс чи щось таке. Його не буде цілий день.

— Яке полегшення. Я так хвилювалася! Я рада, що йому вже ліпше і він зміг вийти надвір, — пробурмотіла я. Мій голос звучав зовсім фальшиво.

Джейкобу стало краще, але не достатньо, щоб подзвонити мені. Він гуляє зі своїми друзями. А я сиджу вдома і щохвилини за ним скучаю. Я була самотня, мене сповнювало хвилювання й тривога — а тепер мене остаточно спустошили. Знову сама. Я гадала, що цілий тиждень вимушеної розлуки справить на Джейка інше враження.

— Ти ще щось хотіла? — запитав Біллі чемно.

— Ні, не зовсім.

— Я скажу йому, що ти дзвонила, — пообіцяв Біллі. — Бувай, Белло.

— Бувайте, — відповіла я, але він уже повісив трубку.