Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

— Як Інґрем, хай йому чорт, може таке наказувати?!

— Вони не хочуть, як він сказав, розбудити сонного звіра й наразитися на скандал, що вибухне, коли відомості про атаку на нас просочаться у світ. Якщо стане відомо, що нас гакнули, це матиме руйнівні наслідки, не кажучи вже про зловтіху. Полетять голови, і найперше — моя.

— То він погрожував тобі?

— Погрожував, зараза, не лише публічним приниженням, а й судом.

— Але ти, бачу, не надто цим журишся.

— Я збираюся його розчавити.

— Як? У цього гламурного хлопчика повсюди потужні зв’язки.

— Я теж декого знаю. Крім того, не тільки Інґрем тримає людей на гачку. Цей клятий гакер був такий люб’язний, що з’єднав наші комп’ютери й продемонстрував нам дещо з нашої власної брудної білизни.

— У цьому є трохи іронії, згоден?

— Ще б пак! Щоб викрити одного мерзотника, потрібен другий. Спершу це навіть не здавалося таким примітним на тлі того, що ми тут узагалі робимо. Але потім, коли ми почали вивчати докладніше…

— Так?

— Виявилося, що це просто динаміт.

— У якому розумінні?

— Найближчі Інґремові колеги не тільки збирають інформацію про таємниці підприємств, щоб допомагати нашим власним великим компаніям. Вони іноді її ще й дорого продають, і ці грошенята, Алоно, не завжди потрапляють у скарбницю організації…

— А осідають у їхніх кишенях.

— Саме так. І я маю вже досить доказів, щоб запроторити за грати Джоакіма Барклі й Браяна Еббота.

— О Господи!

— На жаль, з Інґремом справа йде трохи складніше. Я переконаний, що він мозок усіх цих махінацій. Інакше нічого не складається. Але неспростовних доказів поки що немає. Це мене дратує й робить усю операцію ризикованою. Та завжди є шанс. Цілком можливо, що на Інґрема є щось у тому файлі, який скопіював гакер. Однак той файл годі зламати — там безнадійний клятий шифр RSА.

— Що ж ти збираєтеся робити?

— Затягти сітку. Показати всім і кожному, що їхні власні працівники у змові зі злочинними організаціями.